КОСМІЧНА ОФЕРТА | Друк |  e-mail

Олекса Палійчук

Поема

I

Десь розчиняється туманна ніч.

Десь паленіє день у повній силі,

і припадають до чутливих пліч

такі жадані прохолодні хвилі…

А ще хтось поруч, з острова чудес,

натхненно і неописанно

своїм божественним сопрано

перекладає музику небес,

мов кличе до солодкого причастя

тебе для повної картини щастя…

Але я в Космосі. То вибір мій і шлях.

То місія без тилу, без кордону.

Я прокидаюся у зоряних вітрах,

я мешканець реліктового «фону».

І, може, десь там, на високому «щаблі»

мій брат по розуму вже ýсмішку ховає:

«О, гляньте, Ярос із далекої Землі

таки на скромному своєму кораблі

шукає те, чого Земля не знає!».

Авжеж я пошуковець, капітан,

і нині сам чергую у дозорі,

дивлюсь на боліди, комети, зорі,

а прилади обстежують мій стан.

Весь екіпаж застиг в анабіозі,

лиш я один готовий по тривозі

задіяти ситуативний план.

Ми справді власними ногами,

на поклик власної душі,

у Космос вийшли за знаннями.

Нас не вели «товариші».

Ми не пишаємось у листі лавра:

наш «Хронос» – перший зореліт –

земних ще тільки десять літ

верстає шлях до зірки А-Кентавра.

Та рідне Сонце вже, як світлячок,

ледь-ледь видніється межи зірок…

А брат по розуму, легкий на згадку,

вже тут реально посміхається мені

простою голограмою спочатку,

затим у всій своїй барвистій голизні…

Усміхненим і відлетів одразу,

немов сюди являвся для покáзу,

щоб я, бува, чогось не втнув

чи язика не проковтнув.

 

II

Умовний день останню б’є годину,

а я ще не сплатив йому данину,

веду розмову на складний предмет.

Але вона не буде діалогом,

колись іще якийсь анахорет*­

міг так сердечно розмовляти з Богом.

Ти, Всесвіте, і твій коловорот –

мов загадка од сфінкса неземного.

Хто ти єси? Постав заради чого:

сам по собі чи для своїх істот?

Мені не все одно, їй-право,

і через те дізнатися цікаво,

хто я тобі сьогодні й тут:

побічний? проміжний продукт?..

Ні-ні. То недоречне запитання –

таких думок у мене більш нема.

Я знаю: розвиток, жага пізнання

мені дісталися від тебе недарма…

О, Всесвіте! Я не хробак із гною:

щó б не судилося – тебе не розлюблю.

Мани і клич своєю таїною,

терзай мій розум – вічно, без жалю…

Та раптом гість, уже знайомий,

граційно приземлився, наче птах,

у всіх своїх мінливих кольорах

і в спосіб нам уже відомий:

– Вітаю землянина-молодця!

Які ж у нас гарячі є серця! –

Велично всівся, мов на троні,

та заплескав мені в долоні.–

То кажеш, не хробак із гною?..

Вражаюся твоїм високим почуттям,

твоєю вірністю крутою.

Таке я називаю відкриттям

і на твоє палке «люблю»

кажу своє тверде «хвалю».–

Та я не зм’якнув од його оцінки:

бо досить чітко в ній відчув

нещирі нотки, зверхності відтінки,

тож гостя злегка «ущипнув»:

– Це добре, що ти мило посміхався,

а то вже дехто з наших сумнівався,

чи маєте ви губи і роти,

чи далі можете рости.

Мовляв, тому ви недомірки,

що родитесь лише з пробірки.

Найбільше управлялися фантасти:

казали, пісно-голий інтелект…

Але тепер це можемо відкласти.

Всміхайся далі! Мій тобі «респект».

Одначе так нечесно розважатись:

є інформація лише в гравця,

і нічогісінько – у «молодця».

То, певне, час, голубчику, назватись

(тут я не можу хутко «підрости»).

Скажи мені, що за проява ти? –

А він не справився із дискомфортом:

як головешка, миттю почорнів.

Тоді злетів, на мене глянув чортом

і – зник у просторі без жодних слів.

 

III

Я марю?.. А ще гірше буде завтра.

Докладну діагностику мерщій!

А може, розбудити психіатра

в незвичній ситуації такій?

Та «Діагностик» виконав завдання

і тут же видав результат.

Нема причин для хвилювання,

є кілька кóрисних порад:

у всіх поєднаних діапазонах

пізнати світ космічної краси,

в настроєних тонах і обертонах

послухати космічні голоси…

Був «Хронос» і програми під ідеї,

був я, готовий до всіляких див,

тому за мить налаштував дисплеї –

і Всесвіт мов заграв, заговорив.

Он у Кентаврі, схожа на рибину,

що на всю велич випростала спину,

зависла Альфа розписом рудим.

Там – ореолом біло-голубим

обвився Сіріус яскравий.

Чудесні кольори оправи

обрав собі зі світлової гами

диск, що довкруж спіралиться гілками,

Туманність Андромеди – наш сусід.

А ген – зелений малахіт

розсипала Туманність Крабовидна.

Дивлюсь – Метелик крила розпустив,

у нього доля незавидна:

вважай, своє у Всесвіті віджив.

Оно – як óплодні, висять тумани,

а в них напівоголені «каштани»,

то залишки вже іншої зорі.

Хтось вишню розчавив у пустогрі?

О ні. Так виглядає зона

туманностей мисливця Оріона.

А то – вже діаманти, мов пісок…

Ну хто сильніше здивував би гостя,

аніж кулясті скупчення зірок

у щедрому сузір’ї Змієносця?!

Тепер нам подарує мить відради

веселий гурт зірок-сестер – Плеяди.

І що за сила, граючи, звела

химери у туманності Орла?

Стій-стій! Хвилинку, Яросе, а це?..

Таке чітке й просвітлене кільце!

Галактика Сомбреро зветься.

Он-он – багряний блиск Душі і Серця

(туманностей нової таїни).

В Касіопеї містяться вони

і, не спиняючись, на всі боки

активно творять молоді зірки.

 

IV

Ну ось, нарешті… З невідомих місць

до мене завітав цікавий гість.

Постав миттєво. Безперечно,

телепортацію застосував.

Скажу, він привітався гречно

й одразу приступив до справ:

– Я з нашої галактики – М-Шляху.

А звуть мене Істен Арань.

Даруйте, наш старий слуга дав маху –

не виконав складних завдань:

його модель вже застаріла,

бракує гнучкості ума і тіла.

Щоб укріпити сіть передову,

ми нині розсилаємо нову,

але до вас не встигли як на те:

далеко ви, земляни, живете.

ЛК стеріг периметрову сіть.

Він добре бив слугу чужого

не менше двох тисячоліть,

але як дипломат не вмів нічого.

– А ми шукаємо по розуму братів!

Хіба таке відкрити я хотів?

Невже й у вас, розумників, є ворог? –

й Арань одразу відказав суворо:

– Так, є. Наш ворог – вид членистоногих,

на жаль, і не дурних, і не убогих.

Ми один одному бридкі істоти,

ні в чому «за», у всьому «проти».–

Арань що в профіль, що анфас

помітно схожий був на нас.

Ну, правда, більша голова –

у нього лоб як наших два;

великі очі молодечі

та менші руки, вужчі плечі.

– За що ж воюєте? – своєї гну.–

За території? сировину?

– Е, ні… Цього добра є скрізь доволі.

Тут не поможе ні угода, ні дільба.

Іде на кожному новому полі

міжвидова нещадна боротьба.

Ми не даємо більшістю їм стати.

щоб не скортіло нас перемогти.

Так, незважаючи на біль і втрати,

оберігаємо від них світи.

Де буде розум, завше буде й сила.

Такий закон для нашого буття.

Мабуть, сама природа запустила

на боротьбі засноване життя.

– У вас лиш кіборги солдати?

– Атож. Але бувають «вищі» втрати –

на рівні командирів і штабів.

Це втрати переважно на кордоні

у сутичках передових загонів.

Масштабні війни «вищих» ворогів

тут, у Галактиці, бувають рідко…

– Я зрозумів це досить чітко.

Найбільші втрати всіх – економічні.

Та ще побачив я проблеми вічні:

за Розумом довжезний хвіст злоби.

Чого дитину вчить суспільство, мати?

Чому так досі важко поєднати

ідеї совісті і боротьби?

Який прогноз? Що буде далі?..

Поки що всі недосконалі.

Я сам недавно вашого бійця

їдюче підкусив за «молодця».

Але скажи конкретними словами:

ви на Землі чи близько нас були?..

Чому не спілкувалися із нами?

Чому ніколи не допомогли?

– Авжеж, у вас ми іноді бували

і навіть чули український спів.

А от чи десь допомагали –

я залишаю без коментарів.

Узагалі тубільців пересічних

не обертали ми на підопічних.

Інакше геть спотворили б усіх,

неповноцінними зробили б їх.

Нагородили б комплексом підвладних,

слабких, несамостійних, безпорадних.

Це гальмувало б їхній власний рух,

а разом і людський природний дух.

– Дали б хоч трохи знань практичних…

– Для воєн релігійних, політичних,

колоніальних та етнічних?..

Допомогли б – і все, дивись, готово:

модернізація пройшла чудово!

Та ліпше пригадаймо Хіросіму

і Нагасакі, і Чорнобиль, Фукусіму.

То чи не досить власних знань? –

докірливо спитав Арань.–

Від самої колиски до могили

ви мали бога, янголів, святих –

хіба замало «вищої» вам сили?

Чи рідко ви зверталися до них?

– Здаюся, справді логіка залізна.

Страшною може бути даровизна.

Ще – від чужих модернізацій

короткий шлях до резервацій.

Але чомусь ви гаєте свій час:

якась-то справа привела до нас?

– Авжеж. Немає жодного секрету:

все про доцільність вашого проекту.

І тут пояснення мої короткі:

великий ризик вашої дороги.

Ймовірність нападу членистоногих

сягатиме шістдесяти відсотків.

На «Хроносі» ж архаїка-щити,

а ми не встигнемо допомогти.

До Альфи вам не долетіти,

бо стільки «Хронос» ваш не проживе.

Та хоч би і вдалась, на диво, путь,

одержите одні салюти, квіти.

Нічого там Земля не увірве:

одні не мають, інші не дадуть.

– Он скільки бід назвав ти нам, Араню,

я вже морóчуся і лихоманю…

Це ти сказав, мабуть, як фахівець,

але чи є ваш спільний рішенець?

– Так, Рада має кілька варіантів.

Ось перший, найпростіший з них:

ви на своєму «дебютанті»

самі, без комплексів земних,

спокійно повертаєтесь додому.

Якщо організуєте по тому

агіт-ганьбу чумі членистоногій,

ми вам дамо доступних технологій.

Оферта** друга вам од Ради:

ми всіх приймаємо назавжди.

На вас чекає все, що є у нас:

світ розумових і духовних практик,

мандрівки до зірок, галактик.

Ми вам продовжимо для цього час.

Усе для творчих пошуків і злету

одержите негайно. Ще додай:

на вибір місто, острів або край,

а схочете – незайману планету.

Є третя…– гість на мить затнувся

і – приязно мені всміхнувся: –

Для особливих добровольців,

давно залюблених у Космос хлопців... –

Ось як постала кожна та оферта,

на чому визріла, на що оперта!..

Істен Арань читав мої думки

і так любязно грав у піддавки.

Він знав усе про наш астровояж

і те, що мій добірний екіпаж

колонією стати був готовий,

якщо це диктуватимуть умови.

 

V

Я сам собі мов неприродний.

Мене проймає піт холодний,

палають очі, серце жебонить.

І час стиснувся, як пружина,

бо вже ловити доленосну мить

приходить мукою твоя година.

Вона вже тут – проси чи не проси.

Он тане ніч, а спокою немає…

В душі сп’ялись два різні голоси,

і кожний власне право заявляє.

Такий у мене карб, така вона,

не знати ким рокована година:

з одного боку манить таїна,

а з другого – тримає Батьківщина.

Спокуса, що дражнила стільки літ,

сьогодні владно закрутила мною:

то заіскрить, то тягне, як магніт,

то кличе, то лякає чужиною…

Тим часом корабельний «Вартовий» –

програмний пес сторожовий –

за знаком «Діагностика» сухого

от-от своє завдання увімкне:

в момент позбавить прав мене

й наступного розбудить чергового.

Та я начхав на свій критичний стан

і розбудив півтисячі землян.

Їм сам Арань від імені гарантів

назвав короткий список варіантів.

Усі були на нервах, та не злі,

усі чекали рішення Землі.

А я почав поволі оживати,

мов позбавлявся моторошних снів.

І згодом твердо міг собі сказати:

вже все минуло – я перехворів.

Така чудесна сталась переміна,

немов одвів з-перед очей гілля.

І я зрадів: перемогла Земля!

І я зрадів: перемогла Вкраїна!

А тут ще добрі вісті надійшли

від Спілки меценатських корпорацій:

«Негайно повертайтеся: знайшли

портал міжзоряних комунікацій».

Ти ба, як справно увімкнувся «тил»!

Щось вельми хутко вихід відшукали.

Підозрюю, Арань доклав тут сил,

бо на поверхні не лежать такі портали.

Та все ж розвіялись тяжкі думки,

і ми від нашого почули агронома:

«Лягаймо знову спати, земляки, –

прокинемось, як огірочки, вдома».

Я ж, посміхаючись собі у вус,

проклав новий, уже зворотний курс…

І враз мене діткнуло до живого:

ех, жаль, надовго зник Арань!..

На теми Всесвіту я мав до нього

ще так багато слушних запитань.

_____________

* Анахорет (грец.) – самітник, відлюдник.

** Оферта (лат.) – в цивільному праві пропозиція однієї особи іншій

укласти угоду з докладним переліком усіх її умов.