МУДРИМ ОКОМ, ОБЕРЕЖНИМИ РУКАМИ | Друк |

70-ті роки ХХ століття. Переслідуваний режимом, автор опиняється без роботи. Працівник Інституту археології Леонід Русецький, якого теж за вільнодумство колись позбавляли роботи, допомагає автору потрапити в археологічну експедицію. Тут, виявляється, теж є за що боротися:  місцева номенклатура руйнує історико-культурні пам'ятки України. По поверненні з експедиції автор за підтримки авторитетних археологів публікує цей матеріал в газ. "Молодь України" під рубрикою "Проблема".

    Великі земляні кургани, що нерідко трапляються в степовій зоні нашої республіки, український епос віддавна називає могилами. Протягом багатьох століть хвилювали вони уяву наших предків, часто слугували їм у житті. На кургані, підставивши обличчя вітру, любив спочити кобзар, з його вершини вдивлявся у далекий обрій козацький дозорець. І хоч минулі тисячоліття надійно ховали історію степових велетів, люди знали: то могили... Бо з покоління в покоління передавалось нащадкам це втаємничене слово, його непростий зміст.
    Кургани... Наші зелені красені. То тут, то там, іноді досить близько один від одного, вони мальовниче вписуються в довколишній пейзаж, надаючи йому неповторної, урочисто-тихої величі.
    І кургани – то запечатані схованки знань, неоціненні скарби для науки. Недарма щороку, як тільки зігріється весняним сонцем земля, до них вирушають загони допитливих шукачів, цілі експедиції. І найчастіше до глибокої осені, а то й до грудневих приморозків "заcмагають" оті шукачі на своїх історичних горбах. Що ж, на те в них і дослідницький дух. Споконвіку такий: запалишся – не хутко вгомонишся. Та й чи вгомонишся коли-небудь?! Бо ж археолог – це першовідкривач. На кожному новому кургані. Бо він власними руками докопується до предковічної таємниці, до історичної правди. Крім того, археологи – оперативний народ, а ще тепер, коли знають: на півдні України високими темпами розгортається будівництво, гідротехнічні та меліоративні роботи. Це означає, що багатьом історико-культурним пам’яткам загрожує загибель. Отож треба всюди встигнути. Треба. До цього їх спонукує власна професійна честь, зобов"язує відповідальність перед нинішнім та майбутнім суспільством.
    Для українських археологів цьогорічний польовий сезон є черговим етапом у дослідженні історико-культурних пам’яток Батьківщини. До нього наші науковці підійшли уже з чималим багажем знань, з багатим практичним досвідом. Особливо плідним для них був попередній сезон, результати якого продовжували вивчати і описувати аж до нинішньої весни. Так, лише на Донеччині новобудовна експедиція Інституту зоології АН УРСР, очолена кандидатом історичних наук С.Н.Братченком, дослідила близько 30 курганів /бронзової та середньовічної доби/, виявила 15 поселень і стоянок – від палеоліту до середньовіччя.
    Якраз у курганах – за участю працівника Інституту археології АН УРСР М.Л.Швецова – експедиція вперше в країні дослідила половецькі святилища. Там же натрапила на оригінальні статуї – кам’яні скульптури команів /половців/, подібні до яких у ХШ ст. бачив й описав фламандець Вільгельм де Рубрук /ж. "Всесвіт", №№ 9-10, 1976 р./.
    Чималий інтерес у дослідників викликали й поховання у так званих кам’яних скринях, в одній з яких досліджено ритуал трупоспалення. До речі, на поховання у подібних кам’яницях, зокрема Кемі-Обінської культури, натрапив і доктор історичних наук Д.Я.Тєлєгін, який очолював Василівську експедицію на Дніпропетровщині.
    На території Ворошиловградщини, куди згодом переїхав пошуковий загін Братченка, досить плідно попрацювала 1-ша Сіверсько-Донецька археологічна експедиція, керована І.П.Післарієм. Цілих 116 поховань – переважно мідно-бронзової доби – тут виявили дослідники. Особливо багатими на речі були поховання катакомбної культури, де порівняно добре збереглися скелети і навіть дерев’яні вироби. У курганах виявлено багато металевих, кістяних та пастових /скляних/ прикрас, а також кам’яні булави, вістря до списів і стріл, курильниці, жарівні, гральні кості, посуд. Крім того, в області /біля с. Гончарівка Сватівського району/ місцеві краєзнавці знайшли бронзові вудила і псалії /збрую/ що, як вважають фахівці, належали кімерійцям.
    У роботі 1-ї і 2-ї Сіверсько-Донецьких експедицій брали участь також ленінградські вчені, в їх числі і науковці Ермітажу. А помічниками в археологів працювало багато студентів із Ворошиловградського педінституту. Взагалі, молоді не бракувало у всіх експедиціях – як студентів, так і випускників шкіл.
    Результат праці археолога – це не просто гра фортуни, не дар сліпого випадку. Приблизно і в цілому науковці знають, де та що можна знайти. Скажімо, очолювана О.С.Бєляєвим Донецька експедиція, добувши цінний фактичний матеріал, ще раз підтвердила відомі науці дані про культуру сарматських племен та кочівників середньовіччя. Одначе трапляються археологам і сюрпризи. ...Такі, наприклад, як нетипове для запорізьких курганів золоте навершя, знайдене експедицією В.В.Отрощенка, або залишки скіфського дерев’яного саркофага, що їх виявив загін К.П.Бунетян із Верхньо-Тарасівської археологічної експедиції, очолюваної кандидатом історичних наук М.М.Чередниченком.
    Кургани – то наші піраміди. І навіть більше. Бо ілюструють вони історію багатьох народів та племен, спосіб життя їхніх різних соціальних груп. Іноді досить загадкових. Так, на Херсонщині, куди знову вирішила експедиція А.І.Кубишева, дослідники розкопали двоє поховань жінки-воїна /скіф’янки/. Як бачимо, легенди про амазонок не такі вже й безпідставні Тільки жінка жінкою: разом із мечем та сагайдаком лежать коло неї ще різноманітні прикраси, навіть золоті сережки. /Чи не оружною рукою і здобула собі?!/.
    Близько 30 курганів дослідила Херсонська археологічна експедиція. Лише в зоні Каховської зрошувальної системи, тобто минулого сезону. Бо якщо рахувати за весь її трудовий стаж – 9 років – набереться 500. Число для археологів просто рекордне.
    Всього на території України в 1976 році діяло близько 40 різних експедицій, чимало з них /переважно новобудовні/ – на Півдні. Для Академії наук УРСР то був один з ударних фронтів, а для її окремих інститутів – передусім археології – чергова перевірка сил на активну боєздатність. Про значення виконаних робіт, зокрема на півдні України, говорить завідуючий відділом новобудовних експедицій Інституту археології АН УРСР, кандидат історичних наук М.М.Шмаглій: "Завдяки своїй наполегливості,– каже він,– наші археологи зуміли ретельно і вчасно виконати одне з важливих державних завдань: дослідити в зонах новобудов ряд цінних історико-культурних пам’яток півдня республіки і тим самим зберегти їх для науки. За час польового сезону археологи дослідили понад 300 курганів і 20 давніх поселень, отже, провели чимало цікавих спостережень, нагромадили багато фактичного матеріалу – від палеоліту до середньовіччя. Це дозволяє зробити висновок про їхній вагомий внесок у вітчизняну археологічну науку".
    Так, наші науковці постарались на славу. І в зв’язку з цим недарма було вжито слово "наполегливість" – для археолога таке ж містке, як і для людей всіх інших професій, Бо означає воно не тільки трудовий ентузіазм, а й ще одну, вкрай необхідну нам рису – невпинну діяльність в ім’я громадських інтересів, повсякчасну готовність боронити потрібну тобі і суспільству справу. Археолог боронить – це, значить, робить усе можливе для того, щоб зберегти історичну пам’ятку, запобігти її знищенню. І в тім полягає ще один важливий аспект діяльності археолога.
    Якраз такого ревного захисника історико-культурних пам'яток має наука в особі уже знайомого нам І.П.Післарія. Ряд курганів порятував цього року Іван Панасович у Новосербському районі на Ворошиловградщині. Добився в будівельної організації передбачених у таких випадках коштів на їх дослідження... Було це ніби й недавно, а вже, дивися, знову сполошився чоловік: не все гаразд на лінії будівництва газопроводу "Оренбург – західний кордон СРСР". Є сигнали про втрати... І от як посланець Інституту археології АН УРСР мчить Іван Панасович на Харківщину. Обережно: пам’ятки! А там відповідають: "Будь ласка, обстежуйте собі проектну трасу. Ба навіть вертольота для цього дамо". Вертольота?? – аж стрепенувся науковець. Ех, мати б і їм таку машину, археологам!.. Хоч одну на весь Інститут, на всі степи, ліси, ріки і гори України!..
    І як же тут не підтримати науковця? Та це ж  ідея!.. Зі світу прекрасних парадоксів: археолог хоче у небо! І збирається туди недарма. Он поселення трипільської культури – одне з найбільших колись у Південно-Східній Європі – угледів якраз льотчик. Археолог-аматор Костянтин Шишкін... З повітря виявили і некрополь античного міста Німфей, і сліди стародавніх доріг, сільсько-господарських ділянок... Що не кажи, а таки потрібні археологові крила. Як велике мозаїчне полотно не роздивишся впритул, так і тут, на землі стоячи, не охопиш зором усіх тих ландшафтних нерівностей, що в цілому можуть творити продуманий людиною ансамбль, Охорона історико-культурних пам’яток завжди лишається для археолога проблемою «номер один». Бо й успіх його залежить головним чином від того, що збережено і як збережено. Ось чому так боляче ранить його кожен випадок руйнування матеріального джерела – єдиного для вивчення історії та культури дописемних часів.
    А такі випадки, на жаль, не поодинокі. На адресу Інституту археології, Товариства охорони пам'яток історії та культури надходять усе нові й нові сигнали тривоги. Безвідповідальні люди нищать кургани, могильники, поселення, стоянки, петрогліфи, ділянки історичного культурного шару, городища. Руйнуються залишки літописних міст Київської Русі: Звенигород на Львівщині, Сенча на Полтавщині, Щучин на Київщині, Полоній на Хмельниччині, Дорогобуж під Рівним, Шепела на Волині...
    А ось минулого року газета "Радянське поділля" повідомила своїх читачів про те, що в с. Городище на Хмельниччині буряко-радгосп зніс вали літописного міста Ізяслава і збудував на тому місці... курника! Тільки в селах Башмачка й Микільське Солонянського району Дніпропетровської області торік знищено два чотириметрових та десятки менших курганів. Зазнають руйнування кургани й інші пам’ятки в Київській, Сумській, Черкаській, Кіровоградській, Донецькій, Запорізькій, Кримській та Миколаївській областях. Наприклад, важко собі уявити, що думав голова колгоспу ім. Горького Новотроїцького району Херсонської області А.А.Борсук, коли нищив десятий на рахунку своєї совісті курган. Коли півторакубовими ковшами вгризався з застиглі основи давніх цивілізацій, у ще не бачені нами підвалини земної історії та культури... Справжній бій дав тоді Анатолій Кубишев своєму тезкові, а після почесної перемоги всі необхідні матеріали – в т.ч. акти обстеження – передав до Херсонської обласної Ради депутатів трудящих.
    Як бачимо, наука перемагає. Але якою ціною! І саме через те ми сьогодні повинні серйозно занепокоїтись. Усі. Передусім радянські та партійні органи на місцях.
    У боротьбі за збереження історико-культурних пам'яток Батьківщини могутньою зброєю в руках археологів став Закон Союзу РСР "Про охорону і використання пам’яток історії та культури", прийнятий п’ятою сесією Верховної Ради CРСР дев’ятого скликання. Це означає, що справа охорони матеріальних джерел історії набрала в нашій країні нового потужного розвитку, що наша відповідальність за них відчутно зростає.
    Виходячи з важливості й актуальності проблеми, керуючись напрямними статтями Закону, ми вже сьогодні – на всіх рівнях – повинні чітко усвідомити свої обов'язки, тобто глибоко продумати, хто і що має робити. Кому варто поліпшити координаційно-організаторську діяльність, а отже посилити ініціативу, кому – безпосередньо виконувати, кому, зокрема, розширити коло науково-методичних робіт і т. д.
    На необхідності суворого дотримання положень Закону і вдосконаленні системи охорони матеріальних джерел історії з усім авторитетом ученого наголошує голова бюро секції пам’яток археології згаданого Товариства, завідуючий відділом кам’яного віку Інституту археології УРСР, доктор історичних наук Д.Я.Тєлєгін. У числі його рекомендацій знаходимо ряд практичних заходів, спрямованих на поліпшення обліку історико-культурних пам’яток, розгортання інформації серед населення та збільшення обсягу рятівних археологічних робіт. Конкретно це означає: налагодження систематичного випуску спеціальних каталогів-довідників; створення допоміжних філій, а то й установ, що взяли б на себе частину практичної роботи, зокрема кваліфіковане дослідження пам’яток.
    Здійснення цих заходів, на думку вченого, не тільки збільшило б обсяг рятівних робіт, а й значною мірою дозволило б Інститутові археології куди більше сил присвятити безпосередньо науково-методичній роботі. Разом з тим Д.Я.Тєлєгін виступає за подальше зростання в археологічних дослідженнях ролі вузів, науково-дослідних установ, краєзнавчих музеїв та широких кіл громадськості.
    Ефективність рятівних археологічних робіт прямо залежна від того, наскільки тісні контакти з археологами мають будівельні організації. А то нерідко трапляється, що ті забувають про спеціальні інструкції на цей предмет Держбуду СРСР: не тільки самі завдають шкоди пам’яткам, а й не повідомляють про них археологів. Через те і маємо прикрі випадки, коли про будівельні роботи Інститут археології дізнається з преси, тобто тоді, коли багато що рятувати вже пізно. І, що дуже важливо, будівельні організації в жодному разі не повинні зволікати з виділенням коштів на археологічні дослідження.
    Розуміння завдань наших археологів, дієва підтримка їхніх зусиль дозволять нам якнайкраще зберегти вітчизняні історично-духовні цінності. Тим-то охорона пам’яток історії та культури є сьогодні важливою всенародною справою, вона, як стверджує Закон Союзу РСР, – наш патріотичний обов'язок.

    Олекса Палійчук.