СПРАГА | Друк |

    Біснуватою фурією мчала прекрасна Агата малознайомими шляхами Всесвіту. Тільки тут, де рідко зустрінеш навіть поштовика чи патрульного, може вона дати волю своєму відчаю.
   Одна з перших багачок Землі без вагання залишила рідну планету, власне сімейне гніздо і в ньому людину, що давно стала їй байдужою. «Невситимим серцем» назвав її іменитий психолог, коли вона поскаржилася, що не знаходить собі гідного супутника життя. «Ваша друга половина десь далеко у Всесвіті»,– провіщував їй знаменитий ясновидець, і нічого не змінювалося… до цієї імпульсивної втечі.
Тепер вона скидалася на сильного дикого птаха, що втомився битися об тісну клітку, але, вирвавшись на волю, залишався самотнім. Агата нервувала, й Агата сумувала великим трагічним смутком. Навіть час і простір одступилися від неї, а розум був безсилий наказати: все забудь!
    Хтозна, як довго це тривало б, якби вона не втомилася настільки, що на зміну стражданню прийшла байдужість, зневіра і навіть зневага до себе. «Я не можу жити, як усі, тільки через те, що не виховала в собі дисципліну честі. Я просто нікчема, коли у свої зрілі роки сподіваюся на уявні химери»,– казала собі Агата, і ті самобичування знову заступали їй час та простір.
   Лише після тяжкого короткого сну їй захотілося глянути на прилади власного космольота. І вжахнулася: якщо їй не прийдуть на допомогу, вона загинула. Енгергії лишилося так мало, що дотягти до найближчого космодрому вже ніяк не вдасться. У Всесвіт миттю полинули сигнали тривоги. Агата скинула швидкість і застигла в напруженому чеканні. Одначе збігали останні години, а порятунок не приходив. Лишилось єдине – посадовити машину на першу-ліпшу планету.
    Тим часом на нібито пустельній планеті вовтузилися троє чоловіків. Помітивши несподівану гостю, вони враз припали до діагностичних приладів.
    – Цікава жінка,– сказав перший.
    – Трохи навіжена,– зауважив другий.
    – Просто втомлена і налякана,– одірвавшись од своїх розрахунків, підсумував третій.– Ось розшифровка властивостей та діяльності її мозку. Хто бажає поспілкуватися з нею?
    – Я.
    – Я.
    – І я. Отже, всі.
    Яким же було щастям для Агати зустріти на цьому космічному острівці трьох бороданів з їхньою складною технікою та облаштованим житлом. Уже півроку вони готували цю невеличку безлюдну планету під черговий космодром для своєї цивілізації. Рідні брати були так схожі між собою, що Агата не одразу почала їх розрізняти. Господарі не набагато випереджали землян у розвитку, тому спілкуватися з ними було нескладно, тим більше, всі знали міжпланетну мову спільного галактичного регіону. «Дуже привітні хлопці,– вирішила Агата.– Начебто без жодних морфологічних відмінностей. Тільки й того, що помітно вищі від наших на зріст, і, певна річ, загадкові». Он яка магнетична снага криється в їхніх великих очах, промовисто видає себе тремтливими вустами… Агата відчуває, як на всі ті притаєні бажання з готовністю відгукується її спрагле до почуттів серце.
    Жінка хутко призвичаїлася до нового оточення, навіть узялася допомагати. Їй не перечили, тільки доброзичливо посміхалися. Та одного дня Агата захвилювалася: брати повідомили, що енергетичний запас її космольота поповнено, і вона може відлетіти додому. Що? Назад?.. Ні, ні і ще раз ні! До повернення вона не готова. З надією підійшла до кожного з них і благально зазирнула у вічі. Брати її зрозуміли: «Залишайся,– відповіли.– Ти нам усім сподобалася. У нас дозволено полігамію».
     Агата застигла, та лише на мить. Роздумувати не було потреби: рішення прийшло однозначне і тверде, мабуть, на рівні підсвідомості. Така була її доля…

     Олекса Палійчук.