ВІД АДАМА ДО АДАМА | Друк |  e-mail

   Чутка про те, що біофізик, професор Лимар з’їхав з глузду і не хоче лікуватися, хутко поширювалася в наукових колах і, певна річ, не могла не зачепити нас, його колишніх учнів. Як журналіст, я першим довідався про цю неприємність і почав збирати своїх однокласників, яких тільки можна було знайти у місті. Домовилися зустрітися в нашій звичній забігайлівці, що досі  давала собі раду неподалік рідної школи.
   Але професор, імовірно, вже знав про опінію, яку йому створили колеги, бо категорично відмовлявся від інтерв’ю і жодним чином не виправдовувався. О, ми знали характер нашого вимогливого, але завше справедливого вчителя фізики. Ми добре пам’ятали, як він учив нас нетрадиційно мислити. Він і сам учився паралельно з нами: лише ми тоді здобували середню освіту, а він долав теоретичну фізику та біологію в аспірантурі.
   Авжеж ми не були байдужими до долі нашого Степана Миколайовича, тож мусили дізнатися про нього більше і, якщо треба, допомогти наскільки можна та наскільки потрібно. От лише відразу виникла проблема: як з ним зустрітися так, щоб не завдати нових прикрощів?.. Думали-думали… і спочатку вирішили відрядити на побачення мене та Ольгу – менеджера з фірми «Чоловічий одяг», мовляв, ти вмієш спілкуватися з чоловіками, тож гайда до справи! Ольга й придумала, як потрапити до професора. «Незабаром свято Миколая!»,– радісно вигукнула вона.– І кожна дружина захоче підбадьорити свого чоловіка, та й самій буде приємно почути про нього добре слово. Так і зробила: зателефонувала пані Лідії, розказала їй, шо ми, колишні учні, глибоко шануємо Степана Миколайовича і хочемо привітати його зі святом Миколая. Домовилася, що саме пані Лідія впустить нас обох до квартири.
   В цілому я вже знав причину цієї пригоди: її було викладено в Інтернеті. Йшлося про сенсаційну гіпотезу доктора Лимаря. Та найбільше вражало те, що з гострою критикою на нього рушили саме вітчизняні опоненти у той час, коли зарубіжні повелися доволі стримано. Правда, один великий американський спец вигукнув: «Ну, знаєте, я ще не читав такої фантастики!» – але ж сказав без усякої агресії… Та гіпотеза гіпотезою, якою б дивовижною вона не була, нас передусім цікавило самопочуття її автора.  
   Після належного привітання гоподар прийняв од нас квіти і всадовив за стіл. Отак, за чаєм, мало-помалу і перейшли до суті питання. Мене підбадьорило те, що Степан Миколайович доволі приязно сприйняв повідомлення про мою професію та навіть пожвавився, коли я сказав, що досі запоєм читаю наукову фантастику. Тут я і зрозумів: контакт відбувся, точніше, відновився: учитель знову побачив і відчув перед собою вдячних учнів. Егеж, то був непростий контакт: ми з учителем фізики разом захоплювалися науковою фантастикою, обмінювалися літературою, не раз влаштовували спільні інтернет-мандрівки Всесвітом і мріяли, мріяли… Щоб знали: у любителів фантастики формується щось спільне в душах і головах. Так-так. я в тім особисто переконався, колись було і сказав про них у своєму літогляді: «То плем’я споріднених душ».  Ось у такій доброзичливій  атмосфері і розпочалося наше неофіційне інтерв’ю. Подаю роздруківку.

   Професор
    Враження від гіпотези можуть бути різні. Коли я довідався про відгук доктора Андерсона з Іллінойсу, одразу йому подякував і запевнив, що цілком визнаю його оцінку. Так, мою гіпотезу можна вважати науково-фантастичним твором, як і багато-багато інших гіпотез і навіть теорій.

   Ольга
   А можете викласти її зміст?

   Професор
   Авжеж. Тоді наберіться терпіння. …Як ви, можливо, знаєте, середній чоловік за своє життя виділяє 17 літрів сперми. Скільки це сперматозоїдів? Важко навіть уявити, якщо одна еякуляція обсягом чайної ложечки дає 70 – 80 мільйонів, тобто стільки  потенційних нащадків. Тим часом у своїй сім’ї чи поза нею чоловік має від однієї дитини до кількох десятків. Більше – то вже винятки. Скажете, марнотратство, чому це допускає ощадлива у всіх аспектах природа?.. А щоби максимально збільшити шанс виживання виду. То її від початку найперша мета. Таке ж завдання закладено і для тваринного та рослинного світу.
   Життя людства триває далі, принаймні тільки наше сонце забезпечить йому умови ще на кілька мільярдів років. І що – людина не змінюватиметься?.. Та змінюватиметься обов’язково, бо застигла форма обіцяє їй винародовлення, смерть. Отже, ми будемо еволюціонувати фізіологічно та інтелектуально. І що – знову буде марнотратство природи та її головна мета виживання?.. Впевнений, ні. Незмінних цілей теж не буває. На перше місце висуватиметься мета вдосконалення, тобто вже не кількість, а якість виду, що відбуватиметься через постійні зміни протягом мільйонів літ. А для чого була потрібна кількість, оті мільярди людських особин? Так нарощується кількісна база, що після певної критичної точки має перейти у якість. Цей непорушний закон діалектики ми знаємо, так?..
   Поступово утворюватиметься новий вид з новими фізіологічними та інтелектуальними властивостями, про які ми сьогодні можемо тільки фантазувати. Та його кількість уже поступово зменшуватиметься і так знову дійде до однієї пари, до нового Адама та Єви. Чому кажу «знову»? Бо генетики дослідили, що все наше людство теж походить від однієї африканської пари. Пізніші расові та інші зміни відбувалися в результаті різних мутацій під впливом середовища проживання людини.

   Ольга
    Вони обоє будуть всесильні, як боги?
 
   Професор
   Порівняно з нами, приблизно так. Але вони теж лишатимуться в руках свого Творця – Природи чи істинного Бога.

   Я
   А що буде далі?
 
   Професор
   Далі від цієї пари теж розмножиться нове, умовно кажучи, людство, тільки зовсім інакше за подобою та можливостями.

   Ольга
   І ту пару знову спокусить якийсь Змій?

   Професор
   Змій – то міфологічний образ як символ. Насправді теж буде якийсь поштовх, якесь втручання, що спровокує розмноження нового виду. Щодо Змія, то за цією алегорією, на мою думку, стоїть поняття того самого першородного гріха, згадуваного в класичних релігіях. Ідеться про елементарний статевий потяг, до речі, зовсім небезпідставно названий гріховним. Адже за право на жінку постійно зчинялися бійки та убивства від самого зародження людства до наших часів.

   Я
   Але новий Адам теж не останній. Так буде й далі?.. Від Адама до Адама?

   Професор
   Так буде й далі: безперервний ланцюг Адамів… аж доки не зміниться  сам принцип і спосіб змін, бо нічого вічного не буває.

   Я
   Аж доки не настане смерть людства?.. Учені передбачають і таке.
 
   Професор
   А що ж ліпше від життя може створити Природа чи Бог?.. Я такого не здатний уявити і навіть вигадати.

   Ми всі майже водночас зітхнули:
   Авжеж ні уявити, ні вигадати.

   Запитувати про самопочуття господаря ми не стали. Було й так зрозуміло: таких людей непросто вибити із сідла. Наш професор іще довго служитиме вітчизняній та світовій науці. На прощання я попросив у нього дозволу опублікувати його бесіду з нами. Пані Лідія мене підтримала, і він, дякувати Богу, не  відмовив.

   Олекса Палійчук.