Неабиякі оцінки та пристрасті було спалахнули в ЗМІ довкола мільярдера Петра Порошенка, і найбільше коментарів посипалося в електронних виданнях. Одні читачі хотіли бачити його міністром економіки в нинішньому уряді, другі – ні, треті гадали, якими моральними очками йому в такому разі доведеться поплатитися. Сам Порошенко нібито заявляв, що його позиція від того не зміниться, зокрема на 5-й телеканал це призначення не вплине. Та що тут гадати (!), як мовить популярна приказка: «За дзєнькує тато маму не цілує». Стане Порошенко сьогодні міністром чи ні – в кожному разі він керуватиметься перш за все власними інтересами й уподобаннями. Якраз на 5-му телеканалі зміни вже відбулися: ні сіло ні впало з’явився російськомовний ведучий.
Мій погляд затримався на сайті аТВ, де у розлогому коментарі вельми активний MoisheJudas (нік) реагував на показушну провокацію «соціопата Анюти». Обминувши характерні для Інтернету епітети, поінформуємо читача: спочатку пан Мошко (для зручності використаємо українську традицію) назвався психіатром і поскаржився: «Видимо, это мне благодарность за то, что я упрашивал администрацию Израильских клиник, принять на бесплатное лечение русских и украинских детей, а потом, собирал деньги среди прихожан нашей общины, чтобы у этих детей и их родителей, были средства туда долететь и там находиться».
Забезпечивши собі таким чином моральний «капітал», пан Мошко відразу взявся атакувати головну твердиню християнства – Ісуса Христа: «А что касается вашего ненаглядного Иешу хаНоцри, придётся вас огорчить — ну не был он тем, за кого, его впоследствии выдавал "апостол Павел", никогда лично с ним не бывший знакомым. Иешу был раввином-самосвятом, руководившим одной из многих иудейских сект, изобиловавших в те времена по всей стране, ввиду кризиса в религии, вызванного многолетней оккупацией и угнетением. К тому же, он был ультрарадикальным националистом и фанатиком-еретиком, которого мало интересовали люди другой национальности».
Аби підкріпити власну думку, наш коментатор, тепер уже проповідник, додає на адресу Ісуса Христа таке: «Своего апогея, его национализм достигает в эпизоде с женщиной самаритянкой, которую он назвал собакой, хотя самаритяне — одна из еврейских этнических групп. А обвинения деициде, которые не умолкают вот уже более 2000 лет вы предъявляете не по адресу. Решение по Иешу принимал римский прокуратор Понтий Пилат, который обладал неограниченной властью над Палестиной и над Синедрионом и который делал всё, что хотел, для поддержания оккупационного порядка. Именно он, усмотрел в вашем Иешу смутьяна и подстрекателя, якобы опасного для имперской администрации. А евангелия ваши были написаны много лет спустя после описываемых в них событий, причём людьми, которые лично никогда не были знакомы с Иешу и его учениками и даже, никогда не бывавшими в Иудее и Галилее… Вот и подумайте, кому же именно вы поклоняетесь и зачем».
Скоріш за все я проігнорував би коментар пана Мошка, який так відверто намагався покласти всю вину за розп’яття Ісуса Христа на один Рим, якби не пригадався давній епізод (на його тлі  Мошкова ініціатива уже свідчила про системність таких атак). Понад 10 років тому один єврей тлумачив мені, що Ісус Христос був одним із двох найбільших збирачів податей в Ізраїлі, а в немилість і згодом на хрест потрапив тому, що змінився римський імператор. Тоді я не надав цим словам значення, оскільки знав, з яким упередженням євреї ставляться до Ісуса Христа. Але тепер, коли в Україні виникла серйозна загроза для її незалежності, продовжувати взаємне поборювання на релігійних фронтах вважаю особливо небезпечною справою для всіх нас – українців та євреїв.   
Високе ім’я Ісуса Христа намагалися знеславити й інші автори інсинуацій, тим-то я не буду ловити пана Мошка на свідомому перекручуванні фактів, не вживатиму на його адресу дошкульних епітетів, а лише розгляну два питання: чи є сьогодні потреба євреєві боротися з християнством і наскільки об’єктивна інформація про випадок із «самаритянкою». А читач нехай сам доходить належного висновку.
Відомо, науково-технічний розвиток суспільства потребує відповідного інформаційного та ідеологічного забезпечення. І хоч залишатимуться актуальними елементарні, вже перевірені часом, людські моральні вартості, досить нелогічно сподіватися, що канони будь-якої класичної релігії уповні задовольнятимуть нащадка і в наступні тисячоліття. Адже людство мусить розвиватися всебічно, тобто і в духовній площині, інакше воно зникне з лиця Землі.
У статті «Твоє безсмертя в Україні» я повідомляв про дослідження групи американських учених, які, проаналізувавши статистичні дані за останнє століття, виявили, що «у всіх стабільно множилися тільки атеїсти. Найбільше їх тепер у США і Нідерландах – до 40 відсотків. Але лідирує в цьому сенсі Чехія, де понад 60 відсотків безбожників» (Володимир Лаговський. Ученые: в будущем люди окончательно потеряют веру в Бога. B-log.Org.Ua).
Беручи до уваги ці дані, я, проте, вважаю, що люди не обійдуться без Бога навіть у далекому майбутньому. Лишень Бог тоді матиме інше для нас значення  і місце в житті. Ми самі розвинемо собі уявлення про Бога та його образ. Бог стане універсальним для всієї планети, а отже, зникнуть будь-які конфлікти на релігійному ґрунті. Бог стане духовним супутником як для художника, так і для астрофізика. Воістину, «світ пізнавáнний, але не пíзнаний». Он сучасний дослідник дивується, чому в текстах давніх пророків не згадується Американський континент. А чого дивуватися? – вони про нього не знали.
Я̀к виникне це універсальне віровчення, хто стане його автором – знову месія чи цілий колектив, або прогресуватимуть і врешті-решт зіллються класичні релігії – ми не знаємо, але духовний розвиток у цьому напрямку неминучий. Не проживемо у духовному вакуумі ми і тепер, коли зазнала поразки штучно підігнана і силоміць насаджувана соціально-авторитарна ідеологія. Тому повинні поважати наші рідні Церкви і шанувати своїх великих Учителів. То ми самі, грішні, спотворювали їхні вчення: породили інквізицію, варфоломіївську ніч, дитячий хрестовий похід, топили у ставках відьом тощо. Таке відбувається, коли стовпи віри стають «стовпами» у буквальному розумінні цього слова.
Принципи життя неухильно змінюються, набирають нового змісту і нових форм. Тривають пошуки духовного курсу для поліпшення долі індивідуума і долі власного народу. Яскравим прикладом того є монументальна праця Льва Силенка «Мага-Віра». Сам юдаїзм також не застиг на місці; тепер він складається з чотирьох основних течій: ортодоксальний, реформований (прогресивний), консервативний та реконструктивістський. Є навіть рухи «Євреї за Ісуса», відданий Ісусу «Месіанський юдаїзм». Скажу й таке: якби Синедріон прийняв єретика Ісуса Христа і не протиставився усьому світові, то не Константинополь і Рим, а Єрусалим став би духовним центром народів, які вчили б не грецьку, латину і давньоболгарську, а іврит й арамейську. І, ймовірно, нас усіх гарненько обрізували б – як ранніх юдеїв-християн... То була трагічна помилка тодішньої еліти Ізраїлю, за яку так тяжко заплатив єврейський народ. Що ж, український народ так само тяжко розплачувався за помилки своїх еліт.
Сьогодні, щоб забезпечити собі успішне життя, євреєві не треба вихрещуватися на християнина. Так само не побіжить в юдаїзм християнин, тож яка потреба нам ламати списи ще на такі теми?! Нинішнім релігіям залишається одне: або навчитися жити у мирі, або поступитися новому віровченню, яке не знатиме примітивної гризні та колотнечі.
Практика позбуватися «єретика» на будь-якому рівні не новина для людства. Маємо ще свіжі приклади, коли непокірних або підозрюваних у непокорі жорстоко катували, вбивали, а їхні тіла ховали у потаємних місцях. Проте наївно думати, що для Синедріону Ісус Христос був болячкою на оці лише як фізична особа. Куди небезпечнішим для усталених правил життя було його вчення, якого не могла зупинити навіть смерть. Якраз підірвати «заразні» ідеї, скомпрометувати Ісуса як особистість і явище в очах наступних поколінь щосили намагався Синедріон.
Звідси і виникла ота брудна історійка зі «самаритянкою». Закласти її у розмножувані тексти і переклади було неважко, адже учні та інші сучасники Христа повмирали, не залишилося жодного оригінального документа. А злої волі та вигадки у «фарисеїв і книжників» не бракувало. Так і показували, мовляв, бачите: ваш бог бував гіршим за просту совісну людину, навіть за своїх учнів, які умовляли його вилікувати нещасну хвору дівчину.

Євангеліє від Матвія
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі Тирські й Сидонські.
22. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!
23. А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами!
24. А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загиблих дому Ізраїлевого...
25. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені!
26. А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...
27. Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів.
28. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.

Євангеліє від Марка
24. І, вирушивши звідти, прийшов на терени Тирські та Сидонські; а коли зайшов у дім, не захотів, щоби хтось упізнав, але не міг утаємничитися.
25. Бо почула про Нього жінка, у котрої донька мала нечистого духа, і невдовзі прибігла й припала Йому до ніг.
26. А була та жінка з поган, родом сирофінікійка, і просила Його, щоб вигнав біса з її доньки.
27. Але Ісус сказав їй: Дай передніше насититися дітям; бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
28. Але вона сказала Йому у відповідь: Так, Господе; проте й пси під столом їдять крихти у дітей.
29. І сказав їй: За слово це йди собі; демон вийшов із твоєї доньки.
30. Коли вона повернулася до свого дому, то виявила, що демон вийшов, а донька лежить на постелі.

Матвій був молодший від Марка і саме з його Євангелія почерпнув більшу частину свого твору. Тільки у привнесеній до Марка фальшивці ще не повідомляється про «благання» учнів. Це свідчить про те, що зловмисні вкраплення у тексти тривали далі. Як бачимо, Ісус Христос, який заповів любов до цілого світу і заради своїх переконань пішов на хрест, у задумах фальсифікаторів мав позбутися святого мученицького ореолу і постати перед нащадками таким собі пихатим, черствим, не вартим обожнювання чоловіком.
До компромату людству теж не звикати. Його застосовують у персональній, груповій та ідеологічній боротьбі. Не гребують ним і «розвинені» країни, особливо у стані війни за території, ресурси чи політичні впливи. Порівняно недавні світові війни – переконливий тому приклад.
Можна тільки подивуватися, як ця фальшивка без опору Церкви прописалася в християнських канонах і століттями тиражувалася для народів. Сучасні ж інтелектуали вже й не хочуть розбиратися в тих, як вони вважають, давніх міфах і легендах. Отак і живемо з підступним наклепом на свого Учителя. Якось пояснити чи виправдати ці рядки неможливо: фальшивка на благо не працює.
Одначе зловмисникам пощастило не скрізь: в Євангеліях від Луки й Івана ми цієї облудної вставки не знайшли. Взагалі, християнство успішно витримало всі випробування і виконало свою історичну цивілізаційну місію. А всі оті більші і менші «міни» повільної дії вже давно втратили свій дієвий заряд, і даремне пан Мошко та йому подібні сьогодні стукають по своїх заіржавілих бляшанках. Сучасний інтелектуал може засумніватися ще у непорочному зачатті і воскресінні Ісуса, але на таку примітивну насадку вже не клюне.
Чому ж виникло християнство? Чому переможно поширилося континентами?.. Бо людство розвивалося, людство потребувало нової духовної ідеї. І ця потреба знайшла собі ідеолога-виконавця родом із Назарета. Саме Ісус Христос задовольнив назрілу потребу світу, став її ідеологом, основоположником нового віровчення. Він дав грандіозний поштовх і дороговказ багатьом своїм послідовникам і будівничим власного Храму, тому цілком справедливо вважається засновником християнської Церкви.
У дослідженнях на християнські теми бачимо немало різних думок про юдейство ранніх ізраїльських християн. Їх так і називають – юдохристияни, намагаються вирахувати, коли вони остаточно поривають із юдейством. Насправді тут важко визначити, наскільки той чи той християнин іще дотримувався закону Мойсея та релігії Ізраїлю. З одного боку, нелегко розірвати цю пуповину з рідним народом та його звичаями, з другого, тебе захоплюють, окрилюють нові, дорогі твоєму серцю і душі, ідеї; також обурює підступна жорстокість переслідувачів. Самому Ісусові не раз доводилося перед загрозою каменування поспішно покидати храм, ховатися, а то й переходити до Галілеї. Найтяжчими для нього, безперечно, були фізичні муки на допитах у Синедріоні та на Голгофі.
Синедріон або Санхедрі́н – колись вищий урядовий, судовий і релігійний орган в юдеїв – мав усі причини ненавидіти Ісуса.

Євангеліє від Івана
13. Наближалася Пасха юдейська, і пішов Ісус до Єрусалиму,
14. І побачив, що в храмі продавали волів, овець та голубів, і сиділи міняйла грошей.
15. І, вчинивши бича з мотузок, вигнав із храму всіх, а також волів та овець, і гроші в міняйлів порозсипав, а столи їхні поперекидав;
16. І сказав тим, що продавали голубів: Заберіть це звідси, і не вчиняйте Дім Батька Мого домом торговим.

Євангеліст Матвій описує нам, як Ісуса Христа пов’язали і привели спочатку до колишнього первосвященика Анни, який узявся чинити допит. Саме його пахолок, вислужуючись, ударив в’язня. по щоці. По тому Ісуса Христа привели до зятя Анни – діючого первосвященика Каяфи. Той скликав Синедріон, який і прирік Ісуса Христа на смерть. Якраз там Каяфа розірвав собі на грудях сорочку зі словами: «Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його (тобто Він, будучи людиною, називає Себе Сином Божим). Як вам здається?» Усі в один голос відповіли: «Повинен умерти».
Далі постановили взяти Ісуса Христа під варту. Там «дехто плював Йому в лице», а ті, «що тримали Його, глузували з Нього і били Його. Деякі ж, затуляючи Йому обличчя, били по щоках і, насміхаючись, казали: «Проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?»
Наступного дня  Ісуса повели до римського намісника Понтія Пілата. Бо за панування Риму Синедріон іще міг засудити людину на смерть, але вже не мав права виконати такий вирок, тому, прагнучи позбутися небезпечного для себе бунтівника, наполегливо вимагав, щоб це зробив римський намісник Понтій Пілат. Після тривалих умовлянь той нарешті погодився виконати свій, як його запевняли, «обов’язок», одначе залишив по собі вікопомний вислів: «Я умиваю руки», тобто відзвітував для історії, що це трапилося без його бажання. І показово те, що священики   та фарисеї знайшли для себе за краще, аби Пілат відпустив на волю розбійника Варавву, а не Ісуса Христа.

Євангеліє від Луки
Путь на Голгофу
27. А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили
за Ним.
28. А Ісус обернувся до них та й промовив: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною – за собою ридайте й за дітьми своїми!
29. Бо ось дні настають, коли скажуть: «Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували».
30. Тоді стануть казати горам: «Поспадайте на нас», а узгір’ям: «Покрийте нас!»

Ізраїльські християни тривалий час намагалися довести своїм землякам, що Ісусове вчення якраз і є вищою стадією їхньої національної релігії, а сам Ісус не хто інший як передбачений власними пророками месія. З цією метою і щоб уникнути переслідування з боку Синедріону, вони часто були змушені вдаватися до мімікрії – наголошувати на непорушності деяких основних юдейських постулатів та обрядів, наприклад, визнавали богообраність євреїв, суботу, пости… Багато чого з тієї чужої спадщини досі зберігається у християнстві на шкоду національним культурам.
Але розбіжності дедалі посилювалися й особливо загострилися після розп’яття Ісуса Христа. Найгостріше зазвучав саме голос євангеліста Матвія, який використав усі доступні йому інформативні джерела і, головне, силу викривального Христового слова. Фарисеї та книжники у нього лицеміри, змії, породження єхидни, безумні та сліпі, відповідальні за кров Учителя. Іноді його рядки набувають відверто антиюдейського змісту, коли він наводить Ісусові притчі, наприклад, про виноградник: «Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його». Або притча про весілля, де багатьох кликали, а ті не прийшли: «злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг».
Не треба бути прискіпливим детективом, щоб угледіти прірву між ученням Ісуса Христа, його особистим життєвим прикладом і приписаною йому погордою, єврейським шовінізмом. На таку мімікрію духовний бунтар, засновник нової віри, істинний месія ніколи не піде, що він і довів своєю жертовністю, мученицькою смертю. То як же так могло статися, що єзуїти палили на кострищах своїх обдарованих допитливим розумом вірян і не бачили закладеної під саме розп’яття ідеологічної міни?.. Адже вона так рельєфно дисонувала з принципом «ні елліна, ні юдея»!.. Ех, чого у світі не буває, коли запалений смолоскип опиняється в руці обмеженого схоласта чи фанатика! Не забуваймо і про тих, кого стосується сумнозвісний вигук «О свята простота!»
Занадто велику довіру до тексту виявили цілі покоління християнських священників, а треба було більшу довіру виявити до свого Вчителя. На цю людську ваду, що живиться буденним дрібнотем’ям, на те буквоїдство і розраховували вороги християнства. Пряме паплюження автоматично відскакувало б од нової броні, а от ізсередини, на їхньому ж аналої…
Папа Іван-Павло II вибачився за інквізицію, і хоч не повернеться жодна її жертва, це має неабияке значення для нашого подальшого життя. Ба більше: у березні 2011 р. наступний папа Бенедикт XVI оприлюднив уривки зі своєї книги "Ісус із Назарета. Частина II",  в якій зняв з євреїв колективну провину за смерть Ісуса Христа. То чим це не приклад для очільників інших Церков?.. Я не чув, аби коли-небудь Синедріон вибачався за смерть Ісуса Христа, але, погодьтесь, такий красномовний жест вельми згодився б для миру на Землі, для взаємної поваги і довіри
Після того, як східно-римський імператор Феодосій II остаточно ліквідував Синедріон, юдеї протягом віків іще пробували відновити цей орган, проте без успіху. За повідомленням Вікіпедії, «Восени 2004 року група рабинів оголосила в ізраїльському місті Тверії, де був розпущений історичний Синедріон, про відновлення цього органу у складі 72 осіб. Велика частина членів нового Синедріону анонімна, однак його голова і ще 7 членів вже кілька разів робили публічні заяви. Цей Синедріон, однак, не визнається ні урядом Ізраїлю, ані більшістю іудейських громад у світі. Серед прихильників традиційного юдаїзму сам факт його існування маловідомий».
На мою думку, сьогодні для християн не так важливо: легітимний Синедріон у сучасних євреїв чи ні. Головне, щоб він вибачився за недобрі вчинки своїх попередників. Зрештою, це можуть зробити і верховні рабини, які представляють різні течії юдаїзму, – не заперечувати ж їм людяності! І, певна річ, вони не проти миру на планеті. Отож, високоповажні  раббі, спробуйте!
Цю статтю я теж закінчу на оптимістичній ноті. Вірю: назавжди зникнуть ганебні релікти замішаної на крові ідеологічної ворожнечі. Народи переосмислять власну і світову історію, візьмуться разом проектувати власне та світове майбутнє. І все буде добре, якщо їхній допитливий розум та почуття власної гідності не віддалятимуться від понять «справедливість» і «совість».
А ще: пам’ятаймо і шануймо всіх, хто поніс жертву заради нас. Ісус Христос намагався розвернути людину на 180 градусів, бо така антитеза  означає найкоротший і безпомильний крок із дикої агресії, найкоротший і безпомильний крок з егоїстичної зажерливості. Це дано людству як довічний орієнтир, показано як недосяжний обрій. Саме так я сьогодні розумію його слова «Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки». Ця альтернатива містить глибокий зміст і, звісно, вражає своїм символізмом. Адже йдеться про віровчення, а не про інструкцію, що робити, коли на тебе напав реальний ворог.
Я̀к Він замолоду збагнув те, до чого людина приходить на схилі свого життя!? Точно на 180 градусів… Справді, відхилися хоч на один градус чи мінуту, і – будеш довіку блукати у часовому безмежжі, бо що довший твій шлях, то більше відхилятимешся від правильного курсу.
То наче рух від цунамі, лише тікай швидше, ніж котиться його вал. І треба встигнути протягом короткого людського віку. Так, багатьом із нас утекти не вдалося – може, пощастить іншим… Ось чому я закликаю симпатичних мені рунвірівців дещо переглянути причини наших національних поразок. Німці, англійці, іспанці, французи також ставали християнами, а величезний нехристиянський Китай в епоху феодального роздроблення був легкою здобиччю для значно менших держав. Тільки правильний аналіз наших невдач допоможе нам, українцям, поліпшити свою долю і посісти гідне місце поміж народів планети.

Олекса Палійчук.