…Все залежить від його форми і міри, від становища народу і держави. Україна не може бути калікою серед інших держав. Он у РФ депутати національних республік виступають в Державній Думі лише російською мовою, а тут представник регіону, міста, смт не завдає собі клопоту  виступити у ВР українською державною мовою. Один – через лінощі, другий – через погорду, третій – через інерцію: звик, що віками силуваний українець поступався рідною мовою перед панівною. Певна річ, у ставленні до мови народу, серед якого проживаєш, має місце ще рівень культури людини, її поняття про справедливість і власну честь.
    То чи можна так опускати Україну, принижувати гідність її держави і корінного народу?! Навіть В.І.Ленін відзначав різний націоналізм – справедливий і несправедливий, хоч, правда, більшовики хутко скотилися до асиміляції, до вже звичного поглинання. Доречно зазначити: якби не єврейські націоналісти, держава Ізраїль ніколи не відновилася б.
    Сьогодні Україна – незалежна держава. Здавалося б, за всіма логічними законами, має відбуватися інтенсивний процес національного відродження, але цього не забезпечує в достатній мірі наша влада уже понад 20 років. Усмоктана з дитячих літ, традиція міцно засіла у свідомості її функціонерів. Єдине, з чим вони охоче попрощалися – це із суспільними (читай, державними) засобами виробництва. Тим-то дієву ініціативу тут повинні виявляти партії та громадські організації. Найбільш послідовно й ефективно це робить ВО «Свобода», яка може вчитися на своїх помилках.
     Українська влада має вести широку роз’яснювальну роботу серед російськомовного населення країни хоча б на такому рівні, як це відбувається у прибалтійських країнах, має створити реальні заохочувальні умови для популяризації державної мови. Одна говорильня на цю тему нічого не дасть. Он яскравий маємо приклад: М.Азаров – доволі розумний чоловік – давно проживає в Україні, де обіймав високі посади, був навіть першим віце-прем’єром, а українською мовою «зацікавився» лише тоді, як став прем’єр-міністром. Але ж Україна не може всім росіянам чи російськомовним дати посаду прем’ра. Поки що дії самого Кабінету Міністрів аж ніяк не засвідчують його прихильоісті до української мови, скоріше, навпаки.
    Зрозуміло, є різні інтереси – особисті, групові тощо, і їх не варто приховувати: видно все одно. Одначе ці інтереси треба належною мірою синхронізувати з інтересами держави і народу, серед якого живеш, – принаймні так, як це заведено у всьому світі.
     Отож будьмо справедливі, не забуваймо про совість! Не шукаймо виправдань для власної необ’єктивності!

     Олекса Палійчук.