Після того, як пан Рабинович відкрив у собі акторські здібності й успішно їх застосував, наші патріотичні партії тривалий час лише спантеличено спостерігали, як він швидко забирає голоси пересічних громадян України. Дієвість емоційного суперпопулізму заоохотила багатьох шукачів політичного успіху, особливо з-поміж юдеїв. Немов золотошукачі, вони жадібно кинулися розробляти цю благодатну жилу. За неї енергійно взявся й пан Співак, що ми добре побачили в його нескінченних атаках на пана Сакварелідзе. Узятися взявся, але сподіваного ефекту не досяг, хоч його колеги ведучі відкрито давали йому таку можливість. Не допоміг йому, ба навіть зашкодив грубий прийом – агресивне підбігання до опонента. Авжеж плагіат рідко дає користь, тим більше,  глядач знає: тут неписаний патент належить його колезі панові Червоненку.
    Сам Червоненко, хоч і не збирав зірок з неба, та за підтримки свого шефа Мураєва, виступав у ролі юдейського мачо дедалі сміливіше. 06.01.2018 року навіть наважився кинути виклик більш природному й переконливому українському мачо Корчинському. Зробив це в такий спосіб, наче й не завдав собі клопоту запам’ятати його прізвище: а тільки «той, що з вусами». Пан Дмитро чи-то вирішив проігнорувати цей зневажливий жест, чи просто його не помітив.
    Найшаленіша атака нині триває на директора Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича. Нападників просто дратують його наукові дослідження з історії ОУН-УПА, ініціатива з деімперіялізації. Особливо їм не хочеться розлучатися з пам’ятником аморальній особі, смертельному ворогу України, кріпосниці Катерині II. А ще не можуть позбутися свого традиційного гасла: "Гендель понад усе!". Навіть із ворогом своєї нинішньої Батьківщини.
     Щоб добитися звільнення В’ятровича, вони організували планомірне його цькування. Авжеж їх не цікавить або мало цікавить минуле в особі Висоцького чи Цоя, їм треба залишити монумент імперіатриці, яким вони завдячують монаршій особі за дозвіл на заселення країни, за дозвіл офіційно називатися не жидами, а євреями. Те, що цариця безжально нищила Україну національно й соціально, їх зовсім не обходить. І те що, сьогодні триває війна з Росією, а отже, ні в якому разі не можна давати агресору й сліду на спадкове право володіти Україною, їх теж не хвилює.
    Отож постають надважливі запитання: хочете ви, панове,  національного миру в нашій спільній державі чи ні? Хто вам сьогодні заважає вивчати і розвивати в Україні рідну культуру, вивчати іврит чи ідиш, тору? Хто обмежує стосунки з Ізраїлем?.. Якими егоїстичними інтересами людина має поступатися заради становлення і безпеки всієї України?

      Олекса Палійчук.