От і сподобились ми, нарешті, угледіти результати зусиль Держкомтелерадіо, спрямованих на виконання програми «Українська книга-2008». Інформаційна довідка Комітету в доволі мажорному тоні перелічує нам, як завзято трудилися його чиновники на виконання указів Президента України та урядових рішень. Здавалося, ось він, щит, ось вона, непробивна броня супроти всіх можливих претензій чи закидів!

Оскільки проаналізувати весь обсяг внесених до програми книг в одній статті неможливо (сподіваюся, хтось доповнить та продовжить), розгляну хоча б перший розділ — «Видання для дітей та юнацтва». Як повідомляє Департамент видавничої справи та преси Комітету, «до І розділу програми “Видання для дітей та юнацтва” увійшло 29 різножанрових книг на загальну суму 5,7 млн грн. Випуск у світ зазначених видань буде значним внеском держави у сприяння культурному розвиткові українських дітей, утвердженню їх духовності та моралі». Завважте: 5,7 млн від наданих 40 млн і 29 видань від загальних 213!

Що ж усе-таки дісталося нашому молодому поколінню?.. Аж 16 спільних видань, також 5 перекладних і 8 довідкових видань для юнацтва. До перших 16 увійшли, як зазначено, 5 книг класиків української літератури і 11 — твори сучасних письменників. От вам і «значний внесок», і «сприяння культурному розвиткові українських дітей, утвердженню їх духовності та моралі». Як ми вже навчилися цього, м’яко кажучи, декларативного пафосу! Так під кольоровою обгорткою виявився перший «кіндер-сюрприз».

Заглибімося далі у світ винахідливого чиновника, у світ його таких виразних переможних реляцій. «Для здійснення незалежної експертизи та фахового відбору видавничих проектів перелік пропозицій до програми «Українська книга» на 2008 рік було передано на розгляд Громадській науково-експертній раді (постійно діючому дорадчому органу при Держкомтелерадіо)», — запевняє нас уже згадуваний Департамент.

Що ж це за рада, яку очолює радник голови Комітету зі стратегічних питань, заслужений журналіст України І. С. Чабан? До її складу входять президенти, голови ЗАТ, ВАТ, ДВАТ, АТЗТ, генеральні, технічні та інші директори. Це здебільшого телевізійники, поліграфісти, журналісти, економісти, є тут і керівник профспілки, ректор, президент Академії мистецтв і заступник міністра. Шукав письменника — знайшов одного, але, даруйте, не повірю, щоб він при своїй високій посаді і таких обов’язках ретельно переглядав список поданих книг числом понад тисячу. Те саме можу сказати і про багатьох інших. (Я маю право сумніватися.) Такий, переважно представницький за своїми постатями, орган теж покликаний виконувати роль непробивного щита і, як правило, надає практично необмежені можливості чиновницькому апарату відомства. І як же можна назвати таку раду громадською, коли туди входять керівники підвідомчих Комітетові видавничих, поліграфічних чи інших організацій та підприємств?.. Не можуть бути членами науково-експертної ради і сторонні зацікавлені особи — з тих, що «вибивають» кошти для себе чи для своїх об’єднань. Це ж аксіома! Якщо хтось думає інакше — переконувати не буду.

Не знайшов я у цій раді жодного вчителя та вихователя — отого, що повсякденно працює з дітьми і ще не втратив з ними психологічного зв’язку. А дарма: може, тоді знайшлися б заступники для нашої дітвори, «лобісти» її інтересів. Бо члену ради, заступникові Міністра освіти і науки України В. В. Тесленку, тут явно не пощастило. А мабуть, намагався… І ще скажу: зовсім неможливо визначити партійність членів ради, ото лише кількох «регіоналів» видало їхнє депутатство у Верховній Раді України.

А зараз… М. Задорнов на моєму місці багатозначно підняв би руку і сказав би до зали: «Приготуйтесь!» Приготувалися?.. Знаєте, кого покликали до науково-експертної ради захищати українську книгу?.. Великого «друга і любителя української мови», нардепа від Партії регіонів, одіозного В. В. Колісниченка! Чим не сюрприз?!

Одначе становище з українською книгою, як і раніше, наводить на серйозні, далеко не веселі роздуми. Особливо, коли йдеться про ті 11 видань для дітей та юнацтва, де авторами виступають сучасні письменники. Вельми контрастує з цим повідомленням інформація того ж таки Департаменту: «Слід зазначити, що сума коштів, передбачена в Державному бюджеті нинішнього року на випуск книжкової продукції за програмою «Українська книга», вдвічі більша від минулорічної і складає 40 млн грн. Якщо говорити про тенденції фінансування програми, то вони також позитивні — з моменту реалізації Програми спостерігається збільшення бюджетних асигнувань».

Та повернімося до тих численних «на виконання». Якщо Комітет задумував справді втілювати у життя всі перелічені ним завдання, то, очевидно, не обійшовся і без попередніх домовленостей з певними видавництвами та поліграфічними підприємствами, тобто йдеться про розміщення конкретних замовлень. Бо є у списку книги, видавати які сьогодні без належних гарантій оплати ніхто не візьметься. Та й у синхронний телепатичний зв’язок замовника і виконавця вірити не доводиться. Що це за виконавці, який відсоток їх підпорядкований самому Комітетові, — читач теж дізнатися не може. Як і не може довідатися, хто відомчим чиновникам рідний, з одного боку, а хто ще рідніший — з другого. Це вельми велика таємниця, і, хоч вона суперечить принципу прозорости, Комітет береже її непохитно і з твердою послідовністю. Тому-то читач не знатиме, скільки грошей із тих 40 млн піде на утримання самої мережі Комітету, на прогодування його завжди ненаситної «імперії», як і не знав цього досі. Відомо лише одне: так не повинно бути!

Таке становище, на жаль, триває. Ще відтоді, як попередній голова Комітету І. С. Чиж заходився повертати соціалізм в окремо взятій галузі і не дав багатьом поліграфічним та іншим підприємствам піти у вільне ринкове плавання. Сьогодні понад 20 видавництв і близько 30 поліграфічних підприємств, частина з яких теж має видавничі права, підпорядковані Комітету. І до чиїх же воронят передусім потраплятимуть у роти черв’ячки? Зрозуміло, до своїх. Ви кажете про винятки? …О, для цього треба дуже сподобатися чиновникам, причетним до розподілу коштів. А це вже нездорові стосунки в суспільстві. І аж ніяк не ринкові. Про рівні умови для видавців та друкарів України тут годі й говорити.

Не знаю, наскільки нинішній голова Комітету Е. А. Прутник задоволений такою ситуацією, але він, як заручник отриманої у спадок системи, змінювати її, очевидно, не збирається. Тим-то сайт Комітету повідомляє: «Програму “Українська книга” на 2008 рік схвалено колегією Держкомтелерадіо від 27.03.2008 р. та затверджено наказом Голови Комітету від 07.04.2008 р. № 100».

Оскільки пропонованих до Програми творів ніхто із працівників Комітету й експертів не читає (зробити це просто неможливо), я торік у пресі пропонував інші, на мою думку досконаліші, підходи до розв’язання означеної проблеми, але мене, на жаль, не почули. Або й не захотіли почути, бо вирівнювалися б умови для виробників книжкової продукції, а отже — і для авторів.

Олекса Палійчук.
________________________________________________________________
Опубліковано в газ. "Українське слово". Вип. 25 (18 червня - 24 червня 2008 р.).