ЯК УБЕРЕГТИ КНИЖКУ | Друк |

       Бібліотечний світ, що й не дивно, має у собі всі прикметні для нашого суспільства риси. В ньому живуть і діють ті самі пересічні і непересічні  громадяни. Тож коли я чую в засобах масової інформації заклики підтримувати малий і середній бізнес, мимоволі роззираюсь довкола: як наші високі державці підтримують невеликі та середні видавництва?
      На жаль, цього року трапилося щось цілком протилежне. Якась впливова особа вельми успішно пролобіювала інтереси потужних видавництв, позбавивши їх конкуренції з боку набагато менших. Ідеться, певна річ, про можливості використання державних грошей, призначених для закупівлі україномовної книги бібліотеками Міністерства культури і туризму України.
      Так було реалізовано ідею розглядати лише видану літературу, тобто відмовитися від лазерних дисків та роздруківок з них. Що ж означає електронний запис книжки?.. Тільки не рукопис, як дехто його називає. Це готова, повністю відредагована і зверстана книжка – з усім текстом, ілюстраціями та реквізитами. В друкарні за тиждень-два з такого диску вам виготовлять будь-який тираж. Саму ж зроблену на принтері роздруківку, зшиту у вигляді книжки, можна показати й експертам. Зауважу: Державний комітет телебачення і радіомовлення України замовляє якраз нову, ще не видану книжку.
      Цей повністю завершений видавничий цикл доступний підприємцям, які не мають власної поліграфічної бази чи достатніх коштів, щоб із запасом друкувати гарні ілюстровані книжки та пускати їх у «вільне ринкове плавання». Тобто не можуть зробити того, на що здатні великі видавництва, переважно ті, що випускають літературу ще й російською мовою. Та сьогодні і «багатенькі» видавці стали обережними: піддруковують книжку в міру її реалізації. Це означає, що вони будуть таке робити і на виділені їм державою гроші. Отож у термінах постачання можливості тих і тих виконавців практично зрівнюються.
      Працюючи переважно на замовлення, дрібний видавець випускає набагато менше літератури, зате старанно відшліфовує кожну книжку. Не обтяжений зобов’язаннями перед штатними працівниками, він може за угодою щоразу вільно обирати собі кращого коректора, літредактора і верстальника-дизайнера. Він, зазвичай, менше сплачує або зовсім не платить за оренду приміщення та компослуги, а отже, помітно здешевлює свій продукт. Найчастіше його видавництво – у власній хаті.
      Робота з роздрукованими на принтері «лазерними» книжками особливо ефективна для дитячих бібліотек. Оскільки обсяг пропонованих видань порівняно невеликий, бібліотекар, ознайомившись із ними, може заздалегідь висловити свої побажання, а видавець – їх врахувати. Це вже реальні умови для тісної співпраці замовника та виконавця. До того ж, такий варіант виключає ризик придбати «залежалий товар».
      Всі ті аргументи я навів нашому високому посадовцеві, бо саме в такому вигляді мою книжку для дітей «Чого зраділа Ластівонька?» минулого року схвалили експертна рада та колегія Мінкультури. В числі інших книжок вона не вийшла друком тільки через якісь вимоги з боку Антимонопольного комітету і Тендерної палати. До речі, з цих причин минулого року дитячі бібліотеки України не змогли придбати жодної книжки, і, скажіть, кого за це було покарано?..
      Посадовець мене заспокоїв тим, що наступного року можна буде знову запропонувати названу книжку. Та згодом я задумався: чому можна торік і наступного року, а не можна цього року?.. Несподівано народилася відповідь: незабаром вибори, і хтозна, що після них зміниться. Тож поведінка впливової особи визначилась так: поки я тут, забезпечу «своїм» людям максимально вигідні умови. Зрозуміло, така ініціатива не могла зародитись одночасно в головах цілої групи людей, хтось один її владно провадив у життя. Зрештою, може, мої підозри безпідставні?.. Тоді варто дати логічне пояснення такому непростому рішенню, а заодно й назвати автора цієї одіозної ініціативи. Ходять чутки, що це був іще вищий посадовець, бо зміни відбулися і в керівництві експертної ради та в  місці самого розгляду заявок. І вельми шкода, що тим місцем знову стала Національна парламентська бібліотека зі своїми застарілими поглядами та уподобаннями, зі своїм усталеним контингентом «рівних і рівніших», з усім тим набором уже добре знайомих нам суб’єктивних підходів і методів.
      Як же вберегти книжку від стількох небезпек на її шляху до читача? Як уберегти від тих перешкод, що раз у раз постають перед нею у вигляді функціонерів різних рангів, кожен з яких має власні симпатії та антипатії і бозна ще скільки властивих для недосконалої людини рис!.. Універсальне запитання. Ба й відповідь на нього теж універсальна: потрібна наукова організація праці. А це вже і є першим завданням для нашого високого чиновництва.
      Сподіваємося, цьогорічне рішення Мінкультури не стане системною практикою, і головний учасник нашого процесу читач матиме ширший вибір у світі україномовної літератури. Найперше в його інтересах повинна працювати будь-яка схема державної закупівлі.

                                                                                                                                                                                    Олекса Палійчук.
________________________________________________________
Опубліковано в газ. "Літературна Україна". № 33 від 30 серпня 2007 р.