Спочатку я хотів назвати цю замітку «Мій закріпачений ваучер», але ж кріпака ніколи начисто не обнульовували. Слово «рабський» теж не підходить, бо раба господар якось годував та одягав. Тут же мої акції потрапили в полон і безоплатну експлуатацію.

Я шукав допомоги. Навіть звертався до чинного тоді Прем’єра В. Януковича, двічі — до першого віце–прем’єра М. Азарова. Але результат кожного разу був один: мого листа відсилали до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, вона, у свою чергу, перекидала до Житомирського територіального управління Комісії, а відповідь усім готував, як уже заведено, мій боржник ВАТ «Бердичівський комбінат хлібопродуктів».

А що він готовий відповісти?.. То працював у збиток, то не було прибутків, то гасив попередні борги. І ось висновок: «Порушень не встановлено»... Розумію, щоби приватизуватись, комбінат мав стати збитковим, та йому, бач, цей статус дуже сподобався. І вже десять років Бердичів «голодує», наче в облозі: мало їсть хліба, булочок, батонів тощо. Може, варто оголосити збір коштів на допомогу «зголоднілому» Бердичеву?

Ще на початку, як тільки мій ваучер потрапив у пастку, мені телефоном запропонували за нього 40 гривень і запевнили, що все одно ніхто не буде сплачувати дивідендів. Та я відмовився продавати. Що ж, можу підтвердити: скуповувач ваучерів мав рацію. Знав, що каже.

Не дуже давно діями таких акціонерних товариств полум’яно обурився голова Народної партії України Володимир Литвин. І коли він очолив Верховну Раду України, я написав йому особисто листа, в якому ще попросив не пересилати його до названої Комісії. Подумалось: ага, тепер начувайтеся, крахобори! Литвин сам родом із Житомирщини, тож вам задасть... Та все повторилося: відділ з питань звернень громадян апарату ВР переслав мого листа до секретаріату Кабміну, а той — куди ви думаєте? — до тієї ж безпорадної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Отакі пироги!

Мені знову письмово розтлумачили, що тут усе вирішують загальні збори акціонерів і що це норми «діючого законодавства». «А що таке збори акціонерів? — запитав себе я. — Напевне, головним чином колектив працівників комбінату?..» Еге, та вони можуть підвищувати собі зарплатню, навіть працювати «в тіні», а мені — віртуальна фіга?! Посоромилися б: самі їдять нашого спільного пирога, а таких, як я, від столу відганяють. Це ж треба: за 10 років — жодної копійки!.. Ні, не подобається мені ця приватна комуна!

Та цього разу Комісія додала ще й таке: «Чинне законодавство передбачає право виходу акціонера у встановленому порядку з акціонерного товариства. Це право реалізується шляхом відчуження належних акціонеру цінних паперів (акцій). Акціонери не мають права вимагати від емітента або будь–кого іншого викупу належних їм акцій... необхідно укласти договір із стороною, яка має намір його придбати». Це що — треба шукати нове підприємство, яке хоче приватизуватися? І де саме шукати?.. Буду вдячний, якщо юристи допоможуть у цьому розібратися. Їхні поради знадобляться мільйонам ошуканих громадян України.

І хай вибачають за відвертість депутати Верховної Ради України: ми, власники простих іменних акцій, подякувати їм не можемо, бо їхні закони не захищають наших інтересів. Видно, більшість із високих обранців самі причетні до таких і подібних «заманух».

Олекса Палійчук.

______________________________________________________
Опубліковано в газ. «Україна молода», № 132 за 23.07.2009 року.