ЛЮТУВАТИ І ЛЬОТУВАТИ

    Орієнтуючись на словник Бориса Грінченка, укладачі пізніших нормативних видань досі не робили різниці в правописі цих двох, різних за значенням, дієслів. Справді, в другому випадку коренева голосна так само знаходиться в ненаголошеній позиції і через те вимовляється наближено до у. Борис Грінченко, який сумлінно фіксував лексеми переважно в їхньому природному звучанні, очевидно, і подав назване слово так, як його чув,— незалежно від того, було воно всеукраїнське чи регіональне. Відомо, в ті часи процес становлення єдиних правописних норм української мови тільки-но починався і тривав за дуже несприятливих для себе умов, тож сподіватися від укладача-подвижника крапок над усіма «і» було б нереально. Зате сьогодні ми зобов'язані розглянути те чи інше слово так докладно, як цього вимагає фонетико-морфологічний принцип нашого правопису.
    Оскільки з першим дієсловом, що означає негативний стан, рису, явище, все зрозуміло (лютувати — лють), зупинимось на другому. Бо, з одного боку, омонімія не бажана для мови, з другого, зупиняє вже сам правопис цього слова. Мовний же дискомфорт викликає в читача цілком закономірні запитання: невже такі різні за значенням слова можуть походити від одного і того ж кореня? Або, якщо маємо справу з помилкою, то як це встановити? Спробуємо відповісти на запитання.
    В українській мові здавна побутують слова льотувáти і льóтка, принаймні на Волині їх знають по сьогодні. Льотки — це шрапнель, яку люди збирали на місцях колишніх боїв і використовували для різноманітних потреб. Наприклад: розтоплюючи льотки, льотували (лагодили) металевий посуд. Це ж слово впізнаємо у зворотах зальотувати дірку, зльотувати краї. А мисливці з льоток великих виготовляли льотки дрібні, або шріт: розтоплений свинець із певної висоти лили через решето в наповнені водою ночви. Тобто використовували спостережену властивість рідких тіл у вільному падінні набирати форму кулі.Відома льóтка і в сучасному ливарництві як «отвір у доменній печі, через який випускають метал або шлак» (Словник української мови.—К., 1973.—Т. 4.—С. 586). За матеріалами польського мовознавця А. Брюкнера. слово це кельтського походження і в слов'янський світ проникло через німецьку мову. Від Lоth, Löthen утворилося польське lutowас' — лютувати в значенні паяти (Брюкнер А. Етимологічний словник польської мови.— Краків, 1927.—-С. 301, 379). Loth перекладають буквально як «сплав металів для паяння», про що можна довідатися з «Етимологічного словника української мови». Отже, кореневу голосну ми визначили зовсім чітко, як і те, що вона змінилася лише в польському варіанті дієслова. Змінилася, бо в польській мові це не викликало прикрої омонімії, в українській же, певна річ, така метаморфоза на письмі природним шляхом ніколи не відбулася б, і коли вже виникла як паралельна форма, то тільки внаслідок тогочасного засилля польської мови. Саме як паралельна, оскільки вже у виданому 1886 року «Малорусько-німецькому словарі» Є. Желехівського і С. Недільського на сторінці 414 знаходимо слово «льотόванє (-лют)». Доводиться тільки пошкодувати, що його не використали укладачі сучасних нормативних видань.
    Лютувати і льотувати — які різні ці два поняття! Тим-то через їхню правописну тотожність друге дієслово відчутно втрачає свою привабливість і для автора, і для читача, а відтак стає менш уживаним, у деяких же мовних ситуаціях — зовсім непридатним. Отож давайте розмежуємо названі поняття і на письмі, тим більше, як ми переконалися, коренева голосна тут успішно перевіряється наголосом, що за законами нашого правопису ніяк не допускає словоформи лютувати(-ся) в значенні скріплювати(-ся), спаювати(-ся), об'єднувати(-ся), а також похідного звідси дієприкметника злютований.

СІЛЬЦЕ І СИЛЬЦЕ

    Так само перекочовують зі словника в словник омоніми сільце (маленьке село) і сільце (маленька петля). Другий — паралельна форма до природного слова сильце. Та чи ж потрібний нашій мові неправильний, тобто утворений проти її законів, паралелізм, який до того ж так відчутно шкодить її «кровному» слову сільце (маленьке село)?! А те, що він неправильний, можна без труднощів з'ясувати, розглянувши правильне слово для цього значення та застосувавши той же наголос.
    Як відомо, сильце (зменшувальна форма) походить від сило, що означає знаряддя, яким силоміць ловили й утримували худобу. Це чимала петля на кінці довгого держална. її насилювали на шию тварини. Порівняймо: намисто теж насилюють (нанизують) на нитку (дієслово чомусь не ввійшло до тлумачного словника). Отже, за допомогою названого знаряддя силували, застосовували силу. Останнє слово і дає нам корінь, який ми шукали, та наголошену позицію для його голосної.
    Думку про те, що сило, сильце утворилися від слова сила, підтверджують приклади з білоруської та російської мов. У білоруській сила — це сіла і, відповідно, силό — сілό. Звернімо увагу: не сіло, як іще подають наші словники!.. І в російській — силόк (с'ілок), бо сила (с'іла).

    Олекса Палійчук.

_________________________________________________________
Опубліковано в ж. "Українська мова і література в школі", №12 - 1989.