КОЛИ "ХВОСТИ" НЕ ВІДНОВЛЮЮТЬСЯ | Друк |

Нещодавно відомий український письменник, критик і політолог Микола Рябчук дав інтерв’ю журналістові Олександру Вільчинському, в якому досить цікаво розповів про себе та охарактеризував нинішню політичну ситуацію в Україні («Ящірки, яким шкода позбутись хвоста, позбуваються голови». Інтернет-видання ZAHID.NET).

Думки широко ерудованого культуролога стануть особливо цінними для молоді, що сьогодні опинилась у вирі бурхливих політичних течій, жорсткого протиборства корпоративних та особистих інтересів. Вони допоможуть зорієнтуватися у невпинному потоці словоблудної фальші, за якою ховаються експансіоністські підступи наших далеких і близьких «заклятих друзів».

Але не всі сентенції М.Рябчука можна прийняти беззастережно. Насамперед маю на увазі його тлумачення позиції Юрія Андруховича: «Ящірки, яким шкода позбутись хвоста, позбуваються голови. Це, як мені здається, все, що хотів сказати своїм землякам Юрій Андрухович». Ідеться про інтерв’ю письменника Ю.Андруховича інтернет-виданню UNIAN «Якщо переможуть помаранчеві, то Криму й Донбасу треба дати можливість відокремитися».

Оскільки ми теж висловлювали власну думку щодо названого інтерв’ю у веб-статті «Ампутація чи лікування?», вважаємо за потрібне серйозно заперечити: годі! Годі віддавати «хвости»! Вже відмовилися від згадуваних самим же М.Рябчуком Холмщини, Берестейщини, Кубані, Курщини і Воронежчини… То, може, час навчитися захищати свої «хвости»? Бо вони, на відміну від хвостів у ящірок, не відновлюються.

Погоджуємося з М.Рябчуком, що у перемозі В.Януковича «за великим рахунком, провина лежить на всіх, на кожному з нас», але здивовані тим, що він поважає п’ятивідсотковий вибір «противсіхів»… На його думку, «це чесний вибір, хоч, можливо, й дещо наївний. Це все-таки вибір свідомих громадян, а не феодальних підданих».

Такий вибір можна зрозуміти, але аж ніяк не поважати, тим більше, автор сам його називає політично хибним. Творці проекту «Проти всіх» мали конкретну політичну мету: відволікти найбільш незадоволених виборців од голосування за радикальних кандидатів, тобто нейтралізувати їх у найпростіший та найдоступніший спосіб, а також хотіли очолити сам процес. На це вони не пошкодували ні пропагандистських зусиль, ні грошей. Бо стати кандидатом у президенти можна було тільки сплативши 2,5 мільйона гривень. Дати їх міг той, хто мав певний інтерес, вельми далекий від пересічних «противсіхів», хто егоїстично хотів використати обурення частини виборців, спрямувавши його у  певне русло.

Отож поважати результати такої «риболовлі», певна річ, не варто, хоч би як майстерно не було замасковано сіть. І чи можна назвати цей вибір свідомим, якщо тебе організаційно та психологічно до нього підготували, підвели?.. Так, панівна свідомість в обмеженому колі осіб тут була, і її виразник зіграв роль, що мало чим відрізнялася від ролі технічного кандидата.

Нову владу в Україні Микола Рябчук не називає владою росіян, і в цьому полягає його власна тверда позиція, що унеможливлює будь-які міжнаціональні конфлікти. Свою думку він висловлює чітко і безкомпромісно: «Якщо називати речі власними іменами, то у березні в нас відбувся державний переворот і владу захопила гримуча суміш напівкримінальної олігархії з наймафійнішого, найсовковішого, найтоталітарнішого реґіону та московської аґентури, пов’язаної насамперед із ефесбешно-ґеерушним нафтогазовим бізнесом. У культурному плані це влада колонізаторів, причому не росіян, як дехто вважає, а «креолів», тобто колоністів і їхніх нащадків, а також аборигенів, асимільованих у «вищу», «білу», як їм здається, мову й культуру і просяклих глибокою ненавистю та зневагою до власних «чорних», себто неасимільованих одноплемінників (неосвічених україномовних аборигенів вони глузливо називають «колхозом», «быками» або «жлобами»; натомість освічених люто ненавидять як «нациков», «свидомитов», «бандер» та «националистов»).

Таку політичну оцінку хтось визнає за об’єктивну, хтось заперечить, але віддамо належне: автор з нею не ховається у словесах, не лукавить і дає читачам серйозний привід для роздумів. Тим більше, сьогодні  державна незалежність України, її демократичні здобутки дозволяють нашому громадянинові знайомитися з  різними політичними поглядами, самому аналізувати їх і робити належні висновки. Та в жодному разі ні я, ні ти не сміємо забувати про свої патріотичні обов’язки, про завдання берегти єдність і гідність народу, його ідентичність у культурі, мові та моральних принципах.

Олекса Палійчук.