БРАНКА ЧОРНОЇ ЗОРІ | Друк |  e-mail

Вистава для середнього шкільного віку
у 3 діях, 8 картинах

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Юнка
Надійка
Галя
Василь
Інші учні
Професор Циркуль
Володар Чорної Зірки (Невідомий)
Донька Володаря
Помічник Володаря
Дослідник
Наглядач
Мешканець Чорної планети
Астронавт
Роботи  1 і 2
Пес Рябко

 ДІЯ  ПЕРША

Картина перша

Сутінки. Легка музика. На відкритій веранді стоїть замріяна дівчина
років 14–15. Раптом перед нею з’являється невідомий чоловік з
невиразним обличчям у схожому на чернечу хламиду одязі.

ЮНКА
(злякано)
Ой, хто це?

НЕВІДОМИЙ
Я чарівник, я цар на дивнім троні,
лиш підійди і мовчки похили
свою голівку на мої долоні –
усе зроблю, не зчуєшся коли.

ЮНКА
Невже, невже за кроків кілька
я бачу постать цього чоловіка?..
І страшно як! Мов хтось суворий
«не йди, не йди» мені говорить.

НЕВІДОМИЙ
Хто ж неволить?!
То – прощай!
(Робить крок назад).

ЮНКА
Зачекай!..
Це, певне… певне, я вагалась.
Незвично. Тому й налякалась.

Невідомий знову повертається обличчям до дівчини. Юнка
підходить ближче, марно вдивляється у його непроникливі
очі та, нарешті, кладе голову на простягнені долоні. Тієї ж
миті вона глибоко зітхає і безвільно повисає на руках
прибульця. Вибухає грізна музика.

НЕВІДОМИЙ
Гей, слуги!..
(З’являються два пронумеровані
роботи. Подають гудкові сигнали
готовності).
Беріть цю ношу! З нею прямо
На Чорну Зірку, в Тихий Замок,
дев’ятий сектор, відділ Зет –
найвища обережність і секрет!

РОБОТИ 1 і 2
Команду прийнято.

Роботи з Юнкою на руках виходять. Із-за куліс
долинає собачий гавкіт.

Завіса

Картина  друга

Ранок. У кабінеті за столом сидить професор Циркуль, щось
пише. Позаду нього на дошці  якісь креслення. Чути
несміливий стукіт у двері.

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
Увійдіть.
(До кімнати заходять дві дівчини – ровесниці Юнки).

НАДІЙКА
Добрий день…
(Відразу починає плакати).

ГАЛЯ
(схвильовано)
Даруйте, дорогий учений,
важливу справу маємо до вас:
погляньте у вікно, під клен зелений;
там, без одної, тужить весь наш клас…
(Галин голос переривається).

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
Сідайте, заспокойтесь. Помаленьку
мені про все докладно розкажіть,
чому всі журяться і плачуть потихеньку,
а та «одна» – що? Радісна стоїть?

ГАЛЯ
Ой, знову почала не так, як треба,
вже пес Рябко ясніше б розказав,
бо той очей не відрива од неба,
мов слід злочинця саме там пропав.
Так от: сьогодні пізно як ніколи,
забігли ми до Юнки, щоб гуртом
іти на консультацію до школи,
та тільки… 
                (схлипує)
уже не бути нам разом.
А зникла, бідна, вчора, як смеркало,
і з дому не виходила… Отак:
жила-була відмінниця й не стало…
О, хоч би слід, хоча б єдиний знак!!

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
Гм, достоту неприємна чудасія,
однак запевню вас: вона жива,
знайдемо дівчину. Є вся надія,
що хутко справдяться мої слова.
(На мить задумується, затим
пожвавлюється).
То, кажете, собачка тільки й робить,
що носика до неба зводить?
(І вже серйозніше).
Ось що: мені потрібен пес – негайно.
Ще – фото дівчини, її недавня річ.
Усе для досліду, звичайно
(повертається до зали),
щоб освітити цю туманну ніч…

Завіса

Картина  третя

Лабораторія. На стільчику стоїть пес Рябко, оповитий
кольоровими дротами, що сходяться на клемах якогось
апарата з екраном. Поряд на столі колби, пробірки, на стінах –
таблиці. Професор якийсь час розглядає паперову стрічку,
що звисає з апарата, по тому рушає  до телефону і набирає
номера.

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
Алло!
Привіт, мої чарівні друзі!
Не буду вас тримати у напрузі
(затуляє долонею слухавку.
Про себе),
хоч трохи втішу їх, насамперед дівчат,
(знов у слухавку)
скажу: є цінний результат.
(Ще мить слухає,
                         і – знову у слухавку).    
Так-так. Нікому переваги –
чекаю всіх із вашої ватаги.               
(Підходить до собачки
і гладить його по спині).
О друже людства! Славний роде,
як довго дякують тобі народи,
а все ще не вичерпують похвал!..
Ось та безмежна відданість, запал
мені сьогодні підняли завісу
і вивели на стежку серед лісу,
перенесли за голий перевал…
(У двері стукають. Професор відчиняє.
Заходять Галя, Надійка, Василь
і ще два учні).
Сюди, будь ласка. Далі, далі…

УЧНІ
Добрий день.

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
Здорові будьмо!
…Тільки ми не в залі,
а тому вибачте за те, що тісно
і не для кожного знайдеться крісло.
(Хлопці дякують і відмовляються.
Дівчата сідають).
Увага!
І астрономи, й купи їхніх плівок,
сліди від незнайомих нам кінцівок
та рештки особливих газів,
яких немає в Сонячній сім’ї,
засвідчують у кожнім разі,
що побували гості не «свої».

У всіх виривається вигук подиву.

ВАСИЛЬ
То що – виходить з розрахунку:
шукати треба нашу Юнку
десь поза межами Землі?

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
           (скрушно)
О, саме так: за межами Землі.

ВАСИЛЬ
Пропала Юнка.

УСІ
Ох, бідна Юнка!

ПРОФЕСОР ЦИРКУЛЬ
Спокійно! Хто сказав: пропала?!
Вона жива. І чує хай Василь:
ми знаємо, куди дорога пролягала,
дорога зміщених ес-бета-хвиль.
А цього досить вам,
останнє – таємниця.
Затямте ще таке насамкінець:
коли часами туга заятриться,
не плачте, не зворушуйте сердець,
бо гірше буде Юнці – там, далеко…
(Випростується. Заклично).
Тож лучче в колі ви себе зімкніть
і думайте, що Юнці дуже легко,
настирно уявляйте це собі,
яка вона і дужа, і завзята
у помислах та в боротьбі…
Ось так, чудові хлопці і дівчата,
ви помахом телепатичних крил
пошлете їй частинку власних сил.

ВАСИЛЬ
Ви чули, що сказав професор іменитий?..
Тепер я знаю, друзі, що робити:
ми звернемось через ефір, газети
до учнів області, країни і планети,
нехай вони у коло всі стають
і разом Юнці допомогу шлють.

Музичний фрагмент.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Картина  четверта

На центральній планеті Чорної Зірки.
В Тихому Замку.

У схожій на камеру кімнаті сидить Юнка. Голова її під обплутаним дротами ковпаком.
Біля дівчини клопочеться над якимсь апаратом одягнений у скафандр із темними
окулярами Дослідник. Ось він вимикає апарата – знімає з Юнчиної голови ковпака.
Тужливо-меланхолійна музика.

ДОСЛІДНИК
Все… Годі. Час нам відпочити.
…То як ви почуваєтесь тепер?
Чогось бажаєте? Не важко говорити?
Чи знову бачили танок химер?..

ЮНКА
О, дякую. Ви ліпше запитали б,
куди я нині прагну, як болить
усе живе од вашої потали,
що отруїла кожну мою мить.
…Досліджують мене. Мене вивчають,
заплутують у пасма різних п…пут
(рвучко відкидає від себе шнура),
а совісті не мали і не мають –
такий предмет їх не цікавить тут.

ДОСЛІДНИК
(мовби й не чув)
На тому я пішов. До зустрічі. До завтра.
Коли щось трапиться, негайно подзвоніть.

Дослідник виходить. Юнка якусь мить щось гарячково
обмірковує, затим кидається йому вслід. Тут же лунає
сигнал попередження, і… з раніше непомітних бокових
дверей з’являється Наглядач –  теж у  скафандрі
з темними окулярами.

ЮНКА
О, всюди варта!
Куди не глянь –
сидить, лежить, стоїть…

НАГЛЯДАЧ
Спинись, безумнице!
Як завше,
Там, за дверима, все, що є,
усе – повітря і проміння –  н а ш е,
запам’ятай, чужинко, н е  т в о є.
Воно нас живить, а тебе уб’є.

Наглядач зникає. Музичний фрагмент. По хвилі, теж у скафандрі
з темними окулярами, заходить Донька Володаря.

ЮНКА
(з болем)
Ти звідки?.. Хто?

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
Володарева донька й більш ніхто.
…Тобі, напевне, нудно тут валятись:
нема з ким пустувати, гратись?
(Сідає).
А от скажи: це правда, що у вас,
коли потрібно поновити сили,
беруть якийсь предмет і – раз…
(робить красномовний жест)
у середині тіла утопили.

ЮНКА
Ні. Не так.
У нас харчі – то не предмети. Речовини (!),
приємні нам на запах, вигляд, смак,
і, перш ніж «допливуть до середини»,
зволожаться, подрібняться на мак. 

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
А що то означає «мак»?

ЮНКА
Є у нас…
таке собі дрібне насіння.
А як харчуються у вас –
либонь, і ви живі створіння?

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
О, ми це робимо вві сні,
по всіх турботах, всякім ділі,
як лежимо в природній рідині,
для чого й пори маємо на тілі.
…Ви шкіру не міняєте? Роками?

ЮНКА
Авжеж міняємо. І з голови до п’ят,
лиш непомітно….

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
Ха, «непомітно»!..
З нас вона летить шматками
напередодні новорічних свят.

ЮНКА
Що не кажи, а різні ми з тобою.
Сама природа нас обох різнить,
проте – за формою, не за метою,
бо рана в кожного однаково болить.
Бо прапор честі стогоном кричить
над будь-чиєю головою.
Лиш вух собі не затуляй
та іншим глухнути не дозволяй…

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
Мені шкода тебе, їй-богу,
але ж яку подам я допомогу?!

ЮНКА
(продовжує свою думку)
Не стане прапора – нещасні я і ти,
і всі довкола, будь-які світи.
(Після паузи з новим запалом).
У час,
коли ми суть шукаємо глибинну,
коли нас робить ліпшими нова доба,
узяти викрасти живу людину –
по правді визнай, не ганьба?
…Щоразу я в гарячці шаленію,
як тільки замаячить уві сні
чи зрине в пам’яті
отой, що світлу мрію
підступно обірвав мені.

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
То батько мій – «Оракул правди»,
він сам на Землю не літав,
а тільки імпульс посилав –
трудились роботи, як завжди.
Цей труп не зважиться на подорож до зір,
бо вельми труситься за лантух особистий.
…Ех, повір:
який у мене був прекрасний звір –
хижак могутній, норовистий!
Бувало, скочить на канапу –
та й покладе на груди лапу…
І лиш за те... за те, що мимохіть
він якось батька розпластав був долі,
тепер за ґратами стоїть,
і все: вже більше не побачить волі.
Та я…
коли б могла, його, старого,
у клітку запроторила б самого.

ЮНКА
Послухай,
тож батько твій, і – якось не виходить…

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
А він усе життя щось ліпше робить?..
Відомо, що за фрукт і що за цяця,
та всі мовчать, усі його бояться.
По всіх планетах Чорної промчися:
хто скаже вголос,
що десь «мудрий» помилився?!

ЮНКА
Почують нас. Ти що? Вгамуйся!

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
Хто – наглядач?..
О, не хвилюйся:
паскуда ця чудово знає,
що в потаємних справах хазяїв
за нагородою ще смерть ступає –
кінець усіх зухвалих холуїв.

ЮНКА
Та ну їх далі.
Хочеш – намалюю квітку?
Із тих, що в нас ростуть весною, влітку?
(Бере загострену паличку і на якійсь
пластинці контурно малює квітку).
…Вважай, то схема, обриси і тільки,
бо є ще кольори та їх відтінки.
(На мить задумується).
Було стою, дивлюсь і думаю: не рушу,
хай ваблять лиш на відстані, отак…
Таж пахнуть як!
Лоскочуть ніздрі і цілують душу!..

ДОНЬКА ВОЛОДАР
(бере пластинку; поводячи головою,
уважно розглядає зображення)
Я бачу лінії – химерний візерунок,
та інших не второпаю ознак.

ЮНКА
Ознак?..
То в нас найперший, найдорожчий подарунок!!

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
        (скептично)
Авжеж, п’янієте від іграшки, узору,
хоч тут немає жодних таємниць:
надміру зніжився ваш орган зору,
що став чутливим до таких дрібниць.
Ви не господарі у Вічній Порожнечі:
не стане світла і – командуй «стоп».
Ну, що без Сонця ви?.. Сліпі, як речі,
поб’єте лоба об найперший стовп.
Кому це вигідно?
                        …Ніколи, зроду
так дорого не заплачу за насолоду.

ЮНКА
Людино!..
О, хто б тебе нарешті зрозумів:
у чому твоя суть, яка подоба –
чи віддала б я щастя кольорів
лише за те, щоб не побити лоба?!
Та й вигода заради чого?
Хіба не задля щастя того ж?!
Коли вона останньому є ворог,
то це вже збочення, насильство, морок.

ДОНЬКА ВОЛОДАРЯ
Ну хто б, крім нас, іще зумів
таку здійняти хуртовину слів?!   
(Підводиться).
На ділі доведу, яка в нас перевага:
землянко, приготуйсь! …Увага!
(Натискує на вимикача – стає
зовсім темно. Бігає довкола Юнки
та лоскоче її. Чути дівочий сміх, гамір).
Ось так!.. Лови мене!.. …Ще хочеш?

ЮНКА
Ой, навіжена, залоскочеш!
(Відбігає в куток).
Ану-ану,
             стривай, принцесо Ніч,
ось те, що не водилося у ваших замках,
лише для мене вигадана річ –
побачимо, хто зараз буде в дамках!
(Вмикає світло і – з простягненою
рукою заклякає від несподіванки).

Глядачі встигають побачити землисте, у великих порах
обличчя. Донька Володаря скрикує і затуляє руками очі, на її
грудях звисають світлозахисні окуляри. Юнка поспіхом
вимикає освітлення.

ЮНКА
О люди!.. Що я наробила?!
Її… її, сердешну, осліпила!!

Завіса

Картина  п’ята

Та сама кімната-камера. Сумна мелодія.

ЮНКА
Чого мені тепер чекати –
якої кари чи якої страти?..
Кохана Земле! Знову-знов
голосить відчай і любов,
спішу тобі молитву скласти…
О, як не хочеться пропасти
в такій далекій чужині,
в такій страшній самотині!..
А як-то втішно було б знати,
що на твою могилу ще прийдуть
родина, друзі і найперше – мати,
квіток… барвінку принесуть.
(По хвилині).  
Та, зрештою, нехай уже хутчій
приходить час… останній мій.
Прийму «кощаву» гідно – неодмінно.
Прощайте Сонце, Земле, Україно!..

Входить Дослідник. Злегка вклоняється,  бере ковпака  і
з ним наближається до дівчини.

ЮНКА
А-а, прийшов досліджувати муку,
земні емоції, що смішно звуться «біль»?!
Машино! Рабе! Геть відсіль!
Негайно забери свою паскудну руку!..
Геть, геть!
               …Коли людина розмовляє
із рідним краєм!

Бурхлива музика переходить у мінор.. Наляканий Дослідник зникає.
Юнка безвільно опускається на стілець. Якийсь час вона застигає
в тяжкому мовчанні, затим наче оживає – встає. Музика змінюється
на мажорну. Дівчина у монолозі здіймає руки.

ЮНКА
…Що за дива? Що діється зі мною?
Так, наче я рушаю у політ,
а хтось ласкавий дужою рукою
чудесний, білий одкриває світ.
Заграло Сонце, пахнуть квіти в лузі –
О втіхо! Чи не марю я?..
Мене очима та руками друзів
голубить рідна матінка Земля!.
І тане чорний сум, надія рожевіє,
в уяві музика, пшениця і блакить,
говорить серце, голова ясніє,
а кожен м’яз, мов тятива, дзвенить.
О краю мій, о сило материнства,
який несеш ти пломінь корогов,
що навіть тут, на вівтарі злочинства,
у кігтях муки втішилась любов.

Заходить Володар Чорної Зірки, у вітанні киває головою.

ЮНКА
(з іронією)
Те-те, великий маг і чародій
потурбували спокій мій.
Прийшли відмовити од подвигів чернецтва?
Тож дякую за спалахи шляхетства,
за той порядок…
                        (із притиском)  
                                            безголовий,
де ходять у героях  людолови.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
                (сідає)
Дівчисько мужнє і належить до відвертих.

ЮНКА
Так, раз не боїться вмерти.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Туди не поспішай… Та, леле, що з тобою?

ЮНКА
Ні. Що з вашою дочкою?

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
А-а… вона завжди знайде собі пригоду,
та нащось доля береже таку породу:
за тиждень знову буде заглядати
й мені подушку реп’яхами напихати.

ЮНКА
(радісно)
Ой, справді?..

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Зізнаюсь,
я захоплений чеснотами землянки,
і, певне, коли б жив десь там,
в оточенні моєї полонянки,
то заздрив би її батькам.

ЮНКА
(з жалем)
Тепер ніхто їм не позаздрить…

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Е-е, кинь, мала, це справі не зарадить.
Щоб знову бачити і тата, й маму,
тут мусимо закінчити програму,
що зветься «Сонце». Доп’яла?
А по тому  
               повернешся додому
такою ж, як була.

ЮНКА
Боюсь, що не годитимусь для діла,
коли б і дуже цього захотіла:
щось коїться зі мною зле –
якась Мара полуду шле
і лупає очима божевілля.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Виною незаповнене дозвілля.
Ось погуляєш трохи у скафандрі…
Та ліпше буде всяких мандрів
тобі навчальний кабінет:
вивчатимеш історію планет.
(Встає і рушає до виходу).

Завіса

ДІЯ  ТРЕТЯ

Картина  шоста

Ледь освітлений кабінет Володаря Чорної Зірки.
Вбігає його донька.

ДОНЬКА
Папà?! Я  Юнку поведу на спортмайдан –
за стан її відповідаю.
Сьогодні полетить найкращий ут-кажан,
сам чемпіон столиці й краю.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
А що твоє дівчисько там побачить!?

ДОНЬКА
Вона ж, бідненька, знову плаче.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Ти знову брешеш,
                               …як завжди.
(Обережний стукіт у двері).
Ну, біжи собі, іди.
(Навздогін).
Хай видадуть для гості прилад
нічного бачення, земний.
Скажи їй щось таке… наприклад,
що від природи я не злий.

Донька єхидно посміхається і покидає кімнату,
натомість заходить переляканий Помічник Володаря.

ПОМІЧНИК
(вклоняється)
Даруйте, Ваша Мудрість – Наша Слава:
ду…дуже  невідкладна справа.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
(щось заклопотано шукає на столі)
Ага… Так-так.
(Зводить очі на Помічника).
Гей! Це що за переляк?
Чого тебе перекосило?

ПОМІЧНИК
До нас летить якесь с…с…світило.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Світило?..

ПОМІЧНИК
Так…
Спочатку думали ме…теорит,
а потім на засіданні рішили,
що то вогнем народжений бандит
із тих, що Ви оголосили…
То й зготувалася обслуга –
дали п'ять залпів, потім ще і ще,
гадали, як не згине, волоцюга,
то хоч принаймні утече.
А він летить, як на покàзі…
Лиш потім домакітрив хтось-таки,
що це горіння чи свічіння газів,
на диво скупчених, стійких.

У кімнаті світлішає – то проникає світло ззовні. Наростає бадьора музика.
Володар Чорної Зірки схоплюється і вмикає настільного мікрофона.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Увага!
На всій планеті слухати мене!
Наказую:
позачиняти вікна, опустити штори,
сховатися в тунелі і комори –
аж доки лихо не мине.
(Вимикає мікрофона і – до Помічника).
Почати випуск темних окулярів,
ученим думати про штучні хмари.
(Світлішає. Під тривожну музику
 обидва затуляють руками очі).

Завіса

Картина  сьома

У кімнаті-камері схилилася над столиком Юнка.
Заходить Володар Чорної Зірки.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Землянко!
Тобі уже відомо стало,
яке нас лихо тут спіткало.
І, хоч ніхто іще не вмер,
та загнані у нори люди
хвилюються:
                   біда тепер,
а що, не знати, далі буде?!
Вже й туполобі вартові
шепочуться безперестанку,
як будуть смерчі вогневі
ще мститися за полонянку.
(Сідає).
Гм… якщо це виглядає саме так,
то месник надто вже суворий.
Ми залюбки підемо на контакт
і розпочнем переговори.
Лиш ти, будь ласка, доведи:
могли земляни власними руками
створити і послати аж сюди
оте світило, що горить над нами?

ЮНКА
А що тоді? – кажи хутчіш.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Повернемо тебе Землі.

ЮНКА
І на якому кораблі?

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Як і раніш…

ЮНКА
А скільки років ти енергію збирав,
аж поки «сонячну істоту» вкрав?

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Це бранка знає?.. Звідки?

ЮНКА
Щоденник, розрахунки і замітки,
які лежать у фонотеці,
наводять дані, точні, як в аптеці.
…Так от, Володарю Пітьми
(точніше буде –  імператор).
Не дотлумачимося ми,
поганий з мене інформатор:
я не завершила освіту
і так давно не бачу мого світу...
Вже легше розмовляти на предмет
новітньої історії планет –
отих, що ти не вгледів,
безчесно залакованих трагедій.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
Ти що?.. У нас порядок і прогрес,
ми дбаємо про спільний інтерес.

ЮНКА
Це тільки напис на залізній лапі,
а поза ним інакшу видно суть:
нелюдські утиски «на вищому етапі»,
що вільно продихнути не дають.
…Я вислухала оповідь велику
про тих, що тільки з вірою в очах,
без вигоди для себе і без крику,
долали першими незнаний шлях.
Прекрасні, мов зірки,
                           були в самопожертві,
а де, скажи, сьогодні цей порив?
У сідлах лицарів, що нині мертві,
ти сам опричників зростив.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
               (похмуро)
Мовчи, мовчи – інакше розізлюся,
це добре сам я знаю, та боюся,
боюсь, що тільки віжки попусти,
як близько підлетять оті «брати»,
і – навіть щонайменша муха
помітить у царя ослячі вуха.
…Дівчисько, знай: ледащо я затятий
і прізвисько таке ще змалечку носив,
дарма хтось брався здібним називати –
цю здібність я на хитрощі пустив,
на те, щоб обійти, підлестити, злигатись,
спихнути інших, а собі піднятись.

ЮНКА
Говориш правду, хоч і кисло,
час плюнути на царське крісло.

ВОЛОДАР ЧОРНОЇ ЗІРКИ
…І поступитися найближчому падлюці?
Наївна дівчино, круг мене всі такі.
Вони прийшли сюди не з революцій,
не з вільних виборів… То грішники тяжкі.
А я із владою вже поріднився,
такі відгодував їй пазурі,
що вже ніде, нікому не скорився б
ніколи в межах Чорної Зорі.

Володар круто повертається і виходить.

Завіса

Картина  восьма

Звичайне освітлення. Неподалік замку, в скафандрі,
але без захисних окулярів, повільно ступає Юнка.

ЮНКА
То ось яка моя тюрма
сьогодні у потоках світла –
пустельна, біла, мов зима,
ніколи не буяла і не квітла.
…Хіба це сад? – навпроти клин
якихось виляглих рослин,
що у клубках позаплітались долі.
Усі безбарвні, безхребетні, кволі…

Мимо, в захисних окулярах, проходить Мешканець Чорної планети.
Зосліпу натикається на стіну, падає і губить свою палицю.

МЕШКАНЕЦЬ ЧОРНОЇ ПЛАНЕТИ
                      (обурено)
Бодай тобі в мармизу головешка –
коли вже згине це вогненне лихо
і той, хто викликав його?!
Подумати: весь вік тут мешкав,
а нині лоба бий – чого?!
(Піднімається  і йде далі).

Несподівано звучить українська пісня.

ЮНКА
(здивовано прислухається).
Мелодія?.. Таку я знаю…

З-за рогу будівлі виходить Астронавт.

АСТРОНАВТ
Лише не бійся, дівчино… Вітаю!..

ЮНКА
(притишено, схвильовано)
Ти свій? Із нашої Землі?

АСТРОНАВТ
Я свій, хоча і не з Землі.
(Юнка мов зів’яла).
Не розчаровуйся!
Це мить твоя жадана,
це порятунок твій од чорної біди:
я посланець ясного Ерідана –
так наше Сонце називали ви завжди.
В Галактиці ми першими піймали
тривожну вість – нові сигнали,
що слала їх Земля,
і я…
відразу попрохав Учену Раду,
аби дозволили політ.

ЮНКА
Як хочу!...
Як палко хочу мати це за правду!
Але ж сюди летіти стільки літ!!

АСТРОНАВТ
Даруй,
у Всесвіті ми трохи старші,
а звідси – вищі і здобутки наші.

ЮНКА
Світило – теж робота ваша?

АСТРОНАВТ
Наша.
Воно недовго буде тут палати.

ЮНКА
(якусь мить не знаходить слів)
Як манія̀ стою – не знаю, що казати…
О легіню, герою мужній, добрий,
дозволь тебе з пошаною назвати
ім’ям достойним «Астронавт Хоробрий».
Колись так називались на Землі
надміру войовничі королі.
Сьогодні іншу ми цінуємо хоробрість
і лік ведемо їй, і пам’ять бережем,
нам любі ті, хто разом із вогнем
у серці ніс найкращу квітку – Совість.

АСТРОНАВТ
Пусте… Облиш.
                      Навіщо так?..
Безстрашна дівчино, сама гориш
вогнем, який не можу описати.
Я зачудований тобою –
зізнаюсь нині: вже ніяк
тут не надіявся застати
тебе при розумі або живою.
Але… геть моторошний світ!                   
Нам час підказує летіти.                           
Ось чуєш?..
(Вказує на свою руку,
звідки чути короткі звуки).
То мій зореліт
уже сигнали шле з орбіти.                          
А там…
           розсіє Сонечко твої жалі,
коли ми враз полинем звідти –
наперекір оцій чужій імлі –
до Матері твоєї,  до Землі.
                           
Астронавт бере Юнку за руку – обоє віддаляються.

Завіса

Кінець