КОТУСЬКО | Друк |  e-mail

    Його знайшли маленьким кошеням під узорчастим парканом, що оточував розкішний маєток місцевого багатія. Восьмирічна господарева донька перша угледіла його, осиротілого, й одразу щиро розчулилась: «Бідолашний котусько: дуже хоче їсти».
     Відтоді підкидьок і зажив у цих хоромах під іменем «Котусько». О, тепер він не бідував! Біля нього завжди стояла миска із козиним молоком чи відбитими курячими шийками, ба потроху він звикав і до збалансованого Віскасу та корисної зелені.
    Згодом у нього почали виявлятися перші риси особистого характеру. Найдужче це відчула сама його рятівниця Ната, яка привчала знайду до туалету і мала велике бажання з ним погратися. Котусько теж любив гратися, але дряпався немилосердно. Та найвиразніші сліди він лишав на м’яких меблях, через що його маленькій захисниці доводилося вислуховувати малоприємні докори з боку батька і матері.
    Котуськові навмисне підсовували різні предмети: на, мовляв, дери скільки хочеш, а заборонені речі обдавали запахами лимона чи апельсина, одначе це мало допомагало. Він залюбки гриз у кімнатах ще й різні дроти і, як виявилося, «чхав» на білий оцет, запропонований ветеринаром. Невідомо скільки ще тривало б терпіння господарів цього дому, якби не трапилася серйозна подія. Якось уже дорослий Котусько ні з того ні з сього напав на саму Нату: вкусив її за ногу і кинувся в обличчя. Від його подряпини дівчинка мало не позбулася ока.
    Ветеринар безпорадно похитував головою: «Не розумію. Наче дикого кота бачу перед собою. Хоч є інформація: навіть домашнього кота може роздратувати надокучлива ласка. Зрештою, є вихід – кастрація»…
    Котусько раптом погрозливо зашипів і пригнув голову. Спантеличений ветеринар інстинктивно відсахнувся.
    – Ти глянь: наче прочитав мої думки! – тільки й спромігся він вимовити.
    Але на кастрацію господар не погодився. Того ж дня Котуська назавше відвезли до котячого притулку. Невтішно плакала Ната, а сам кіт… Авжеж він розумів чи відчував, наскільки круто змінилася його доля, але затято мовчав. Як згадував Натин батько, «розбишака навіть не нявкнув».
    Що означає слово «кошмар», знають не лише люди. Котуськові довелось пережити всі перипетії свого нового становища: і байдужість чужих людей, і з’ясування стосунків зі своїм племенем, і до нудьги скромну миску. Але він усе мовчав. Коти часто нявкають і то лише до людей, бо завше чогось просять. Котусько ж нічого не просив: напевне, так позначилися на ньому серйозні стресові зміни.
    Одного разу, коли всі коти і люди поснули, незбагнене творіння природи – мозок – на мить відкрив Котуськові велику і страшну таємницю. В якомусь дивовижному оціпенінні йому несподівано примарився дім, з якого його нещодавно викинули. Більше того, виявляється, він там не кіт, а людина, перший господар. Іще неповнолітній у нього синок, авжеж нема онука і правнучки Нати, зате величається саме він, успішний і жорсткий бізнесмен, про якого кажуть: «Заради своєї мети він піде по трупах». Так, на його рахунку справді були людські жертви. Бо такий настав час: треба було брати те, що погано лежить. Не візьмеш ти – візьмуть інші. Жертви… Ось вони поіменно випливають, наче з туману. А то – вже цілі натовпи ним одурених й окрадених. Усі дивляться йому в душу з неописанним німим докором і тугою…
    На тому він пронизливо, та вже по-котячому, закричав і прокинувся. Котусько поволі приходив до пам’яті під поглядом невдоволеного доглядача притулку і покірно здавався своїй невмолимій долі.

     Олекса Палійчук.