Останнім часом наші визнані майстри високого «штилю» почали вживати напівпрозорі натяки на історичні та сучасні біди українського народу в незвичному для себе ракурсі. Ба у їхніх віршах навіть проскакує одіозний для них безадресний «окупант». Так-так, можеш розуміти під ним турка, татарина, німця, поляка, литовця, мадьяра, румуна, чеха, росіянина, і от сам собі здогадуйся, хто для українця був найнебезпечніший, хто встиг завдати йому або досі завдає найбільшої шкоди. Одне слово, сам визначай, на кого автор спрямовує свою відточену зброю і славу вітчизняного метра поезії.
З етичних міркувань не називаю імен, та й навряд чи доцільні тепер якісь персональні критичні зауваження, але не можу не висловити певного розчарування. Чому, чому замовкаєш на півслові?! Чому кат і убивця твого народу не отримав із твоїх уст належного осуду?! Як може з цією віковою несправедливістю, з цим жорстоким насильством досі миритися твоє нібито чутливе і полум’яне серце поета?! По-перше, ми, як той казав, уже на відході, по-друге, сьогодні тебе ніхто вже не спровадить до буцегарні чи туди, де Макар телят не пас, по-третє, ти вже отримав усе для комфортного життя, тож маєш усі підстави називати речі своїми іменами – голосно і чітко, а як поет – ще й образно.
А міг би… Міг би взяти цю вищу планку громадянської та національної честі. І мужнє правдиве слово стало б твоєю сповіддю якщо не перед Богом, то перед твоїм рідним народом. Саме воно залишиться у пам’яті нащадків, а не твої титули і нагороди. Авжеж ти маєш це розуміти, бо сьогодні вже не тільки чутливий, а й помудрішав, маєш розуміти, що прийшов на цю землю як щедро обдарований поет для того, аби повернути цей дар своєму народу, а не грати з ним у хованки чи в дипломатичні ігри. Все одно в результаті програєш, і не зарадить жодна словесна еквілібристика під жодною «вуаллю». Але STOP!.. Насправді це ще не глухий кут, безвиході нема. Бо хоч людина грішна, для неї завжди лишається можливість покаятися. Релігія, що плекала людську мораль, недарма передбачила цей вихід навіть для великих грішників. І той, хто покаявся, уже звільнив свою душу.
Ми живемо у недосконалому світі, нас оточують різні особистості, і кожний може чогось від тебе хотіти, може заздрити тобі, навіть «ставити палки в колеса». Та й сам ти, як і кожен смертний, не ідеал, але ти поет. Усі твої вчинки на рівні людської фізіології та самозбереження має перекривати рушійна сила твоєї жертовної душі, твоїх переконань. І коли ти сам увірував, що став поетом, то мусиш ним лишатися довіку. Бо ти вже класик, для оточення – прапороносець. Отож бери цю сакраментальну «планку»! – і наша Велика мати Україна простить тобі всі гріхи «явні та потаємні». Адже вона знає, як люта машина всіх деспотичних режимів безжально ламала її дітям хребти, ставила на коліна…. Не зважай на того, хто кольне тебе згадкою про минуле. Довірся своєму таланту і серцю, своїй совісті.

Олекса Палійчук.