ТЕКСТИ ДО ПІСЕНЬ

ЗАХМЕЛЕНА

Не сказала батькові,
не сказала матері,
що забилось серденько
в золотому ятері.
Не питай, подруженько,
бо зурочиш –
красне моє житечко
потолочиш.

Тільки знає ніченька
у веснянім гомоні,
як на всіх стежках мені
сяють очі-промені.
Очі, очі-промені,
очі-сонцезайчики
знов лоскочуть серденько
і цілують пальчики...

Ой-ой-ой пустіть мене
до Петруся!..
Голова морочиться,
з ніг валюся.

МОЯ СТРУНА

Наче десь озвалася луна,
наче тінь упала біля хати:
"Ой минула, парубче, весна –
більше не захочеш пустувати!"

Я візьму гітару за сестру,
я прийду з гітарою до гаю:
вибачай, старий, мені хандру –
молодість навіки проводжаю.

То не хмарка сонце затягла –
на моє життя солодкопінне
висилає першого Орла
невблаганно мудре Царство Тіней.

Хутко мчить-летить за нами Тінь,
і нема рятунку ні для кого.
Завтра, завтра буйногривий кінь
тихо скине вершника слабкого.

Буде інших кликати весна,
будуть іншим слатися дороги...
"Іншим... іншим!" – зойкнула струна
і скрутилась мертвою під ноги.

СПОМИНИ

Тихе сонце до степу горнеться.
Тихе сонце, як тихий світ.
А до мене летить уже горлиця
із давно упокоєних літ.
Я сьогодні пекельними чарами
викликаю до себе її:
хай наплачуться знов під ударами
найчутливіші струни мої...
Ой ви, струни, куди поховалися,
де ковтнула яка глибина?..
Може, ви там усі обірвалися,
а блукає і плаче луна?
Може, весь я смертельно втомлений,
склала орлії крила жага,
і мені дорогі тільки спомини,
давня мука моя дорога.

ТЕБЕ КОХАЮ
ТІЛЬКИ ПАМ'ЯТТЮ

Тополі, верби, ясени
моєї ранньої весни
невже тебе не закликали,
невже тобі не розказали,
яким я голубом летів,
для кого в полум'ї горів?..
Невже, невже тобі не розказали?!

Приспів
На всіх шляхах вартує час,
нема вогню, щоб не погас.
Ось навіть зорі, зорі падають.
Чому ж тепер, як посивів,
мені не вимовити слів:
тебе кохаю тільки пам'яттю.
Тебе кохаю тільки пам'яттю.

Чого прийшла ти по весні –
лякаєш мукою вві сні,
така ж удатна, синьоока,
далека серцем і жорстока.
Бо не прихилишся й на мить,
не запитаєш, де болить,
така далека серцем і жорстока.

Приспів

РІДНЕ СЛОВО

На шлях Добра, де не холоне слід,
на щедру землю і на чисту воду
мене покликав ясночолий світ
живою мовою мого народу.

Приспів
О рідне слово,
як ти мене торкнуло пелюстково!
Як полилося сонцем і дощем!..
О дивний чар, солодкий щем!

Я знову чую голос отчих стін,
мені шепоче тут билина кожна:
"Ніколи мову не здолає Тлін,
її лише у серці вбити можна".

Приспів

Лягло на мову наше все життя:
і материнська ласка голубина,
і найдорожче нам серцебиття,
і найскладніші запитання сина.

Приспів

Уже батьки на крепових щитах –
відходять, як зірниця вечорова,
та на скрижалях наших і вустах
лишається священна їхня мова.

Приспів

Єдиний мій нехитрий заповіт,
єдину я прошу винагороду:
хай і розлучиться зі мною світ
живою мовою мого народу.

Приспів

НАШ КОРАБЕЛЬ

Океан, океан
заштормив на весь екран,
заливає корму корабля.
Над промоклими людьми
б’ють оглушливі громи,
і далеко жадана земля.

Приспів
Добре знаю, що Сіндбад.
не поверне вже назад.
Має славний капітан
вищу ціль і мудрий план.

Океан, океан…
Шаленіє ураган –
грізний бич ненаситних богів,
та пройде цю ненасѝть
і ще правду захистить
переможець усіх ворогів.

Приспів
Добре знаю, що Сіндбад.
не поверне вже назад.
Має славний капітан
вищу ціль і мудрий план.

Океан, океан…
А для нас проліг Майдан,
лиш у челяді корито й корм.
Я благаю земляків:
«Не звикайте до пайків –
ліпше витримати шторм!»

Приспів
Знаю, вийде на Майдан
український капітан,
і до батьківських земель
попливе наш КОРАБЕЛЬ.