|
Містерія
Люби дiтей свого i чужого народу.
Заповідь РунВіри
Вистава на один акт, п’ять яв
Дійові особи
Люцифер
Дажбог
Жѝва
Полевка
Берегиня
Українець
Прибулець
Наперед завіси з΄являється Люцифер.
Люцифер
Я Люцифер.
Колись мене любили й шанували
за те, що був я Богом світла.
Тепер мене боїться рід людський,
ненавидить, паплюжить як нікого.
Бо вже тепер мене він має
за головного біса, абсолютне Зло.
Покинутий всіма і гнаний,
ночами я блукаю по Землі;
погляну в небо – навіть зорі...
і зорі кисло кривляться мені.
О, скільки вже віків я так блукаю,
терзаюся од кривди і жалю!..
Та час від часу закипаю гнівом:
невдячний люде, я ж тобі служив,
я ніс тобі щонайдорожче – світло!
Я очі, очі (!) дав ще ницому тобі,
інакше б досі ти, як хробачисько,
у купі гною будував свій «храм».
А ти мене, самого Світлоносця,
«нечистим» – аж не віриться – назвав!
Та що і де чистішим є од світла?!
Тебе я «надурив», «поплутав», «спокусив»...
І так мільйонами щодня, щомиті,
немов той бруд зі стічних труб,
на мене з легкістю перекладаєш
свої великі і малі гріхи.
Авжеж, потрібні «гоги» та «магоги»
чи «білі» й «чорні» янголи, боги,
щоб тих – просити й улещати,
а тих – боятись і клясти.
Та нащо ти мене у чорну масть поставив –
парадоксально (!) – Бога світла!..
Нехай би вже списав та силу відібрав,
але навіщо малювати чортом?
(Гірко).
...Яка вже знахідка! Який контраст!
Ним так прекрасно користується Єгова.
І... люде, люде, знав би ти,
як я сьогодні сам тебе боюся!..
(Раптом замовкає, пильно
вдивляється у далину).
Щось бовваніє...хижка то чи хата?
А з неї вже виходить –
хто б міг подумати!? – Дажбог!
Завіса піднімається
Ява перша
Люцифер наближається до ветхого діда, що сперся на костура
й підсліпувато мружиться йому назустріч. Довге дідове волосся
перехоплене обручиком, який лише нагадує корону.
Дажбог
Якщо не помиляюсь, Люцифер?..
Яким же пальцем ворухнув Стрибог,
щоб ти зненацька так явився?
Люцифер
Е-е, кинь свою термінологію, старий.
Авжеж не вітер твій мене сюди закинув.
Та коли маєш час на кілька слів,
то я посиджу в тебе за пеньком
та відпочину. ...Два екс-боги, напевне,
щось пригадають, не поб΄ються.
Дажбог
Аякже. ...То сідай, бурлако.
Мені вже нікуди сьогодні поспішати.
Сідають на лави з напівотесаних колод, що трикутником оточують
широчезного пня.
Люцифер
Я знаю, ти давно вже у відставці.
Дажбог
В насильницькій... І що то за відставка?!
Ні пенсії тобі, ні слова дяки...
З хати виходить Жива. – Дажбогова дружина.
Жѝва
(сердито)
А з ким це ти тут ляси точиш?..
Ой лишенько!.. Негайно йди до хати!
Що скажуть люди?! А Єгова?!
Я щойно хтіла випхати тебе до нього,
щоб дав хоч корець проса нам на соломаху.
Кажу тобі: негайно марш до хати!
Дажбог
(відмахується)
Іди собі. Не бачиш – розмовляю?
Жива
(береться в боки)
Він розмовляє... З ким?!
Із тим, кому по всіх-усюдах
дали ім΄я «нечиста сила»,
кого бояться, мов прокази,
в чий бік плюють, кого клянуть,
безчестять як найбільше Зло?!
Тобі ще мало, певне, що самого
поганцем і язичником прозвали?..
Ану ж до хати!!
Дажбог
(сконфужено глянув на гостя,
тоді – на жінку)
Замовкни, бабо! Онде – бачиш?
(Припідняв костура).
Їй-богу, скураєш сьогодні!
Я такий.
Жива
Ха, скураю!.. Від кого?
Та ти без костура й до вітру не виходиш.
Бо тисячу вже літ, як щезла наша учта;
скоріш каліці, жебракові подадуть.
Ось покажи йому, які порожні
всі наші баняки, каструлі та ринкѝ,
збанки і глеки, сулії... Ось покажи!
Дажбог
(скрушно)
Бач, як відверто нахабніє жінка,
коли не маєш ані влади, ані сил?
Люцифер
(посміхнувся)
Ані грошей...
Та вам Єгова щось перекидає?
Дажбог
Ет, часом кине щось як благодійну поміч...
Весь час на статус резервації схиляє,
тоді, мовляв, давати буде більше.
Та я папери ті йому не підпишу.
(Примирливо до Живи).
Вгамуйся, жінко!
Наш гість і так зазнав лихої долі;
хіба не бачиш, як йому дісталось,
який він змучений до краю?
Ну просто тінь лишилася від Бога.
Нас хоч забули, не клянуть.
Йому – тяжкої кривди завдають щомиті,
Хвости, свинячі рила, роги і копита
один поперед одного чіпляють.
Ти тільки уяви: хмарища плюваків, прокльонів!..
Весь гріх своїх низьких інстинктів
на нього люди списують постійно...
Ні-ні, нам треба, навпаки, йому поспівчувати.
Жива
(на хвильку задумується – опускає очі)
А й справді...
Вибач, бідолахо,
то нас такими роблять злидні.
Прости й за те, що нічим пригостити.
(Гукає).
Онуцю! А прийди-но
поговори із нашим гостем!
Дажбог
Не клич: нема її, як завше.
Напевне, подалася на далекі смітники,
бо голод, як-то мовиться, не тітка.
Жива
(до гостя )
Раніше ми знаходили щось ближче,
та нині конкуренція нещадна:
самі вже люди порпаються в урнах.
Уже не згадую тварин, птахів.
Люцифер
(хитає головою)
До чого дожились боги!
Дажбог
І що то коїться з людьми?!
Неначебто звільнились від ярма,
то тільки і живи собі на втіху:
люби, плодися та шануйся...
а от нема належного порядку.
Жива
Немає розуму.
(Глузливо до чоловіка).
Та ти попереймайся ще за них:
вони тобі і крихти прісної не кинуть,
води і свічки не поставлять.
Бо все Єгові та Єгові... (Схлипує).
Дажбог
Єгові пощастило несказанно,
бо саме на його теренах народився
той, хто вловив новітній напрям руху,
жаданий для вселюдської спільноти,
у світ любові, співчуття, підтримки.
А в нас, на жаль, такого не знайшлося:
наш русич був ще надто молодий,
а ми, боги, самі змінитися не годні.
Люцифер
Він сином Богові вселюдському назвався,
а от примножив паству лиш Єгові.
Та це вже наслідок людського мавпування,
старання епігонів недалеких і слабких,
що прив’язали до учителя Христа
довжезного ветхозавітного хвоста.
Немов гнилу колодище із мулу,
вони бездумно витягли на світ
незначущі дрібні історійки та міфи
ізраїльських племен ще з кочових часів.
Жива
Але віддати мусимо належне:
Єгова, хоч і менш відомим,
зберігся незалежно від Христа.
Дажбог
То вже заслуга його вірних...
Це ж треба так було зуміти,
щоб дрібно розпилитись між людьми
й водночас мурами від них відгородитись!
Люцифер
Відгородилися своїм законом.
А ще додай науку виживання,
хоча за успіх той в житті
вони добряче поплатились генофондом.
Чи є ще на Землі де паралелі,
які б вони так рясно не вмостили,
не вкрили власними тілами,
де б не зазнали ще поневірянь?!
Жива
А наші люди зовсім нас забули.
Дажбог
Таке життя... А ми, боги, що – ліпші?
Назви того, хто мирно поступився
чи, навпаки, посів святий престол.
Он Зевс прикінчив батька, а Мардук матусю…
Завжди і всюди тліла, вибухала
немилосердна боротьба, війна.
Хоч, правда, н а ш і мали інший звичай.
Люцифер
Такі ми є і будемо вовіки,
бо ми з людської плодимось уяви.
Що в них, те в нас, що в нас, те в них.
Так, поруч нас були завжди
сфанатизовані чи куці мізки,
кострища інквізицій, шал погромів,
ножі варфоломіївських ночей...
Жива
Та годі вам про це!..
(До чоловіка).
Ти все-таки піди на склад Єгови
й чогось смачного делікатно попроси,
а я хутенько тут і приготую.
Бо ж гість у нас далекий... Поспіши!
Не прохопися лиш про н ь о г о...
Дажбог
Ти що – сказилася? Щоб я туди пішов?..
Я й комірник – то неспівмірні величини.
Жива
Як величини, так. Але часи змінились...
Ну-ну, піди, мій Боженьку, піди.
Ми всі чогось та хочемо від когось.
Дажбог замахується костуром на жінку.
Люцифер
(встає)
О ні, я красно дякую. Не треба.
Мені в дорогу час. Я відпочив.
Жива
(до Люцифера)
Ні-ні. Я перепрошую – сідайте.
Він (у бік чоловіка) охолоне,
Він заспокоїться доволі хутко.
(Гість під Живине зітхання сідає).
...Існуємо – не живемо.
Не ходимо – хитаємося, кволі,
як ті химери напівсонні,
як привиди над мертвими тілами.
Хто ми, скажи, тепер??
Лиш дратівливі, немічні старці.
Давно б і шкіри не лишилось,
якби у пам΄яті людській ще не тримали
нас ті прадавні забобони чи повір΄я,
якби дітей бабусі не лякали
то блудом, то русалками, водяником.
Якби хоч іноді не згадували в школі
або на святі славному Купайла…
Та що казати!? – бачиш сам…
Ява друга
З΄являється Полевка – Дажбогова онука від колишньої дружини.
Вона з чималим пакетом у руці, одягнена в блузку з великим вирізом
на грудях, у короткій спідничці.
Полевка
(весело)
А ось і я. Привіт усім, привіт!
(Висипає з пакета на пень продукти).
Жива
(підозріливо її оглядає, тоді
дивиться на пень і сплескує в долоні).
Ой леле! Ви-но подивіться:
балик і ананаси! Шоколад і калачі!..
Та як же ти все те дістала?..
(Внучка задоволено посміхається).
О, вже тепер полáсуємо з вами!..
(Обидві хутко накривають стіл-пень).
Ласкаво просимо до столу!
(Всі потяглися до їжі).
Дажбог
(розважливо)
А сам ти, Люцифере, що – не брався
порозумітися з Єговою? Щоб якось
дійти із ним, е...е...
Полевка
(вставляє)
Консенсусу.
Дажбог
(невдоволено зиркнув у її бік)
Коли на те пішло, то не консенсусу,
а компромісу. Вчись!
(Далі до Люцифера).
Аби, скажімо, поділити сфери впливу,
бо нині він найбільший, найсильніший, е...е...
Полевка
Олігарх.
Жива
Чи не злигалась ти, голубко, з депутатом?..
Полевка
(грайливо)
Так, бабцю. І з доволі багатеньким.
Жива
Воно й помітно.
(В΄їдливо).
А коли вже ти махнеш по закордонах?
Полевка
Я не така дурна.
З моїми даними і тут...
(Гордо ворухнула бюстом).
До речі, я в десятці претенденток
на панну-Київ – ось вам і сюрприз!..
Але я не така вже вертихвістка,
як ви могли подумати собі.
Я просто молода – люблю життя.
Жива
(похмуро)
Люби, люби, та знай ще міру...
(Киває у бік чоловіка).
У дідуся вдалася дівка...
До блуду так і рвуться їхні гени.
А от бабусенька Марена кріпко спить.
(Пояснює Люциферові).
Онука від колишньої його жони –
прийшла до нас як помічниця.
Полевка
Або як соціальний працівник.
Жива лише невдоволено пирхнула і нічого не встигла сказати,
бо раптом із кошиком у руці з΄явилася Дажбогова молодша
сестра Берегиня.
Ява третя
Берегиня
Добридень, любі! (Цілується з жінками
і ставить на імпровізований стіл кошика).
Он скільки вам, дивіться, подарунків!
Дажбог
А це з якого смітника?
Берегиня
Ви не повірите, це все од наших друзів...
Я принесла вам надзвичайну вість:
з-поміж давно уже невірних
знайшлися дуже славні люди –
достойники Силенко і Лозкó.
Вони задумали нову нам силу дати –
батьківську віру хочуть відродити.
О, хай додасться духу їм і сил!..
Зі свого боку ми погодимось на зміни,
бо знаємо: життя людське іде
та владно вносить корективи.
(На мить запинається, запитально
зводить очі на Дажбога. Той мовчить).
Кого-кого, а Бога в Україні
слід називати іменем своїм.
Ну що для українців те чуже «Єгова»?!
А ось Дажбог – одне вже тільки слово
усім їм щедру милість обіцяє.
Дажбог
(схвально киває головою)
Вона розумниця у нас.
Люцифер
Так, Берегине, всі народи
вкладали в імена своїх богів
чіткі, їм зрозумілі символи і знаки.
От я відомий вам як Люцифер,
латиною це означає Світлоносець.
Дажбог – усе народу вашому дає…
Жива
(зітхає)
Давав. Тепер і сам не має.
Берегиня
Раз наша віра у людських серцях
такі чудесні паростки пустила,
не втратимо надій і ми самі
на те, що знов повернуться до нас
краса і сила, гідність і шляхетність.
(Піднесено).
Отож гуртуймося та діймо, друзі!
Нехай там кажуть: смертні всі боги, –
ми з вами ще не повмирали!
Дажбог
Ну що ж, було приємно чути...
І, як-то мовили мої колишні вірні,
дай, Боже, нашому теляті вовка з΄їсти.
Але я хочу знову запитати,
чи не звертався гість наш до Єгови,
бо тут одна мала сорока...
(докірливо глянув на онуку)
мені нечемно мову перебила.
Люцифер
Ніколи і ніде.
Того у принципі не може бути.
Якраз на протиставленні себе мені
Єгова так успішно збагатів, розрісся
у християнському широкому околі.
Він, бачте, уособлює Добро, я – тільки Зло,
І це Добро він творить, захищає,
а я, поганий Сатанюга, лиш завада.
Тож саме я таким йому потрібний.
Без мене він зачахне і змаліє,
бо силу збереже лише в юдеїв,
де не розвинулась позичена у персів
ідея про суперника для Бога.
Дажбог
Авжеж, Єгова грає на контрасті,
і мир йому з тобою ні до чого.
(Пауза).
Оно який успішний кар΄єрист:
спочатку – племінний, Бог-войовник.
Затим центральний, а тоді – єдиний.
Блискуче! Це не те, що ми...
Люцифер
(підхоплює)
От-от, він із язичника став монобогом.
Таким у себе, може, став би й ти,
якби у поступі людському не спізнився.
Та все ж таки пригляньмося до нього:
хто так безпрограшно лякає мною світ?
Єгова (Ягве, він же Саваот) –
це той, хто без упину сіяв смерть,
наказував до пня винищувати людність
і все, «що дихає», в захоплених містах.
У битві з аморейцями він сам
жбурляв згори великі каменюки
на супротивника, що в паніці тікав.
Тоді від нього більше полягло,
ніж від мечів самих ізраїльтян.
Він із царя Саула зняв благословення
за те, що той не вигубив усіх.
А що тепер?..
Мільйони слуг пильнують його славу –
громади, фонди, місії, церкви.
Величні храми йому зводять, монументи,
ікони пишуть і псалми співають,
кладуть поклони, курять фіміам.
Але я твердо знаю: час настане,
і грішний люд нового Бога схоче,
боюсь лише, аби Єгова не спізнився
новому богові віддати свій престол.
Берегиня
Що так упевнює тебе у смертності Єгови?
Люцифер
Історія цивілізацій, віровчень
уже наочно нас переконала:
розумний світ прямує в майбуття,
плекаючи найкращу рису – совість.
Це визначає сенс його буття,
і хто зневажить людяність як гасло,
той сходить з історичного шляху,
той у майбутньому не має долі.
Дажбог
Такого висновку дійти міг тільки той,
хто довго сам терзався у стражданнях.
Повір, я розумію твій душевний стан
і щиро-щиро співчуваю, друже.
Люцифер
Ти мовив «друже»?..
О ні. Не називай мене цим словом:
не раз іще покаєшся і пошкодуєш…
Всі перезирнулися.
Дажбог
(здивовано)
Це ти про що?..
Ану ж бо поясни, шановний.
Люцифер
(з невидющим зором)
А чом би й ні.
Тоді дослухайте, будь ласка.
Мій образ, що його так ненастанно
століттями творили, творять люди,
обов΄язково втілиться в реальну суть.
Я стану тим Дияволом чи Сатаною
о справді чорній неосяжній силі,
і світ здригнеться від його жахливої ходи.
Що далі буде – краще не питати.
І вже тоді той, вивчений людьми, Єгова
йому не зможе опиратися достойно.
Але спочатку міць Єгови підірве
людський критичний розум.
Завжди неситий і чіпкий титан,
він, мов дитячі іграшки, відкине
всі давні міфи, казочки смішні
і вивільнить для н ь о г о душі
Я вже сьогодні чую у собі
ті поклики скрадливі, порухи таємні,
що обіцяють нищівну метаморфозу.
І все частіше і частіш ночами
загрозливо гуде, вібрує моя плоть.
Я злюся, я дратуюся, та бачу:
це лиш посилює того, хто завтра,
як мишу з торби, витрусить мене.
Жива
(злякано)
А що ж тоді робити грішним людям?
Люцифер
Якраз про те я хочу вам сказати,
бо саме в смертних душах криються гріхи.
Тому хай кожний зважиться на подвиг –
подивиться у дзеркало уважно.
Хай відшукає в себе ті злощасні ріжки,
аби злякатися і відсахнутися надовго.
Дажбог
Але якщо Силенкові й Лозко удасться?..
Полевка
(глузливо)
І що ви зробите?!
Хто як на рівного зважатиме на вас,
коли зосталися без ядерної зброї?!
Та, може, на той час розпродадуть
пів-України дорогим сусідам…
Я що – вигадую?
Жива
(хитнула головою)
А це вже від бідніших депутатів…
Дажбог
(далі)
І жодна віра люд не порятує?
Люцифер
Лиш віра, гідна розуму і честі
передових освічених людей –
тих, що впливають на мільйони...
(Пауза).
Коли ще встигне спорудити
супроти лиха захисний бар’єр.
Бо вже мораль усього людства
страх як загрозливо відстала
від руйнівної сили його зброї.
Тоді як перша не виходить з берегів
наївного уявлення про Бога,
з полону міфів примітивних,
зі стародавніх поглядів, стосунків,
над другою працюють без упину
лабораторії сучасні, інститути –
це штатні колективи, незліченні кошти...
Новий світогляд пропонує Лев Силенко,
та, змушений оборонити свій народ,
він адресує віровчення тільки Україні.
Його – без сумніву, велика – «Мага Віра»
є прикладом уярмленим народам,
як власну силу Духа зберегти.
Жива
Чи ж є для тебе порятунок?
Люцифер
Боюся, пізно вже... Для мене люди,
як бачиш, твердо визначили роль.
Хіба що трапиться велике чудо:
люд перестане вірити в чортів
й од власного гріха очистить душу,
або – сьогодні вже прийде
творець нового віровчення,
наш, із людей таки, месія.
Берегиня
Чи знаєш ти, коли оте твоє...
жахливе переродження настане?
Люцифер
Мені не дано знати ту фатальну мить.
Її готує світ лише тонких матерій:
він ловить зміст діянь, думок людських.
Отож як набереться вже критична маса
усіх тих образів – і згадок, і страхів,
я обернуся на Диявола миттєво.
Але тепер таки зізнаюсь вам:
я іноді ще потайки надіюсь
на той великомудрий, незбагнений Дух,
що творить і тримає цілий Всесвіт.
Йому щоденно я молюся.
(Пауза).
Дажбог
Скажи, нетяго: ти колись літав
на променях зірок, багато бачив, –
як уживаються десь люди і боги?
Які в них правила, стосунки, долі,
либонь, ми не самотні у Безмежжі?
Люцифер
Запевно, не самотні.
Хіба один, лише земний, проект
потребував би тої безлічі галактик,
пустельних, негодящих для життя?..
Десь ті брати по розуму вже є,
десь так чи так вони ще будуть.
А щодо головного запитання...
То хоч би день я вам розповідав,
однаково ще буде мало й мало.
Бо всюди є свої «чорти» й «боги»,
а відповідно і такі стосунки, долі.
Бо, розумом наділені, істоти
щоразу творять віртуальних нас, богів,
уявою своєю в міру власних знань.
Ми їм надія, віра, щит, закон
і справедливий шлях у царство Духа.
Так само і на матінці Землі:
весь люд не хоче бути сиротою.
Полевка
Чи ж довго боготворенню тривати?
Люцифер
Допоки розум пізнаватиме себе і світ.
Допоки існуватимуть усі і все...
Якщо людині так чудесно пощастить,
якщо вона воістину полюбить ближніх.
Берегиня
Це означає «безконечно»,
якщо тебе майбутнього здолають?..
Люцифер
(здригнувся)
Якщо людині так чудесно пощастить…
(Встає).
Ну от і все. Я добре з вами відпочив.
Прийміть уклін.
Хай сповняться надії ваші.
А я…
я також сподіватимусь на диво.
Дажбог
Щасти й тобі на долю, небораче!
Люцифер віддаляється.
Завіса
Ява четверта
Завіса відкривається. У центрі Люцифер.
Люцифер
Чи міг сказати гість господарям своїм,
таким довірливим, таким гостинним,
що їхня учта вже скінчилася навік,
що скоро всі без винятку вони
обернуться на мовчазних фантомів...
(В зажурі похилив голову і – раптом скинувся).
Та хто нарешті зглянеться на мене!?
Де мій Спаситель – милостивий, мудрий?!
(Здіймає руки).
О незбагненний Боже!
Всевічний, всеосяжний Животворче!
Прийму тебе у найдивнішій формі,
тобі вклонюся спраглим пілігримом.
Як я стражденно, як несамовито хочу,
щоб ти мене побачив та почув,
послав мені рятунок і спочинок!!
З-за лаштунків, у вишиванці, виходить чоловік –
наближається до Люцифера.
Люцифер
Ти хто? Хіба тебе я кликав?
Українець
Даруй, підслухав ненароком…
Я українець. Так, не Бог,
але візьмусь тобі й собі допомагати.
Невже ніколи й гадки ти не мав,
що люди і на добрі вчинки здатні?
Ми можемо не тільки помилятись,
а й виправляти власні помилки.
Такі, бач, є вже смертні люди:
сьогодні сваряться і рвуть чуби,
а завтра чухають потилиці від скрухи.
(До зали).
Так, смертні всі боги, бо плине Час,
бо змінюються люди безконечно.
І так логічно проситься в майбутнє
всепланетарний спільний Бог,
що дасть нову надію грішним душам.
Той, хто пояснить все і заспокоїть всіх,
воздвигне ідеал – високий і звабливий,
дасть віру, що ніколи досі і ніде
на Небі та Землі не нагрішила.
Та все-таки як хочеться мені,
щоб я не згинув у новому віровченні!
Щоб той майбутній рятівник, месія
ніс частку у собі моєї Мага Віри
і Бог не називався іменем чужим!..
За всіх умов я мушу залишитись
і зберегти свій образ, мову, дух.
Люцифер
Авжеж, хай буде розмаїття форми:
стрій, пісня, танець, інший колорит.
І рідну мову збережи обов’язково –
без неї ти каліка із калік.
Та зміст і ціль єдині мають бути
для всіх народів на твоїй Землі.
Наука й людяність не знають рас і меж,
тому плекатимуть мораль єдину,
і кожний, хто відстав на тім шляху,
наздоганятиме жвавіших подорожніх.
Не сумнівайся, чоловіче, так і є:
всіх порятує Бог універсальний –
той Бог, якому віддасте і розум, і серця.
Його ви завше маєте на думці,
дарма що нині кажете «природа».
Це ваші амбіційні мудрагелі
з «отця» на «матінку» роботу переклали:
вона «створила», «наділила» чи «дала»…
Як бачиш, ролі не змінились.
От тільки я (зітхнув) боюся сам,
що людство вигублять раніше
його ж дрімучі руйнівні інстинкти.
Українець
Перед загрозою вселюдському життю
прокинутись повинні теж інстинкти,
які на курс новий нас підштовхнуть.
І, може, ти засяєш тоді знову .
та людям світло понесеш?..
Он як велично, сонячно звучить
ім’я прекрасне – Світлоносець!
Люцифер
Самозбереження?..
Покластися на це - великий ризик.
Вирішувати будуть не народи,
а той, хто із «валізкою» в руці, –
далеко ще не ідеальний чоловік.
Додай реакцію противника миттєву…
Тут навіть помилка згубити може світ.
А щодо себе я ілюзій не плекаю.
Мій час минув.
Тепер хай сяють інші.
Я хочу на Землі лише спочинку
і добру пам’ять залишити по собі.
Це ж так усім важливо й необхідно:
для вас, людей, – життя і мир,
для мене – тільки справедливість…
Невже нема на що і сподіватись?
Українець
Я сам надіюсь і надійся ти.
Та попри все тут висновок один:
щоб справдились надії наші,
ми мусимо сумлінно працювати.
Раптом згори спускається незнайомець у химерному одязі.
Ява п’ята
Прибулець
Авжеж, ви мусите сумлінно працювати,
одначе працювати з головою.
Українець
(здивовано)
А ти ж відкіль і хто?
Прибулець
(показує пальцем у небо)
Та звідти ж...
Люцифер
Прибулець??
Українець
Космічний? ... А тож як?!
Прибулець
(посміхнувся)
Пішки...
(Серйозно до Українця).
Я маю місію відповідальну.
Повинен попередити завчасно:
якщо земляни швидко не знайдуть
для себе золотої середини
в розподілі матеріальних благ,
якщо не збережуть природний світ,
якщо еліти ваші і церкви
не виростуть, не притамують егоїзму, –
то виросте у них новий Карл Маркс.
Посилений глобальним катаклізмом,
він викреше останню світову війну.
(Пауза).
Хоч та «мітла» змести вас може і раніше:
багато іграшок смертельних
собі ви легковажно наробили.
То справді викликає біль і подив:
стократ убивчу для планети зброю
ви нагромадили супроти кого?..
Своїх землян-сусідів!
А як наблизиться із космосу приблуда –
комета чи гігант-метеорит,
щоб захистити спільний дім,
нема «в готовності» нічого!..
Відтоді, як людина розщепила атом,
для неї почалась критична стадія життя…
У Всесвіті чимало вже планет
захиріли чи обернулись на пустелі
з вини самих же планетян.
Ми ж на своєму галактичному «кутку»
у межах власної досяжності створили
бригаду попередження швидку.
До неї, ось, належу я.
Українець
(збентежено)
А ти нам допоможеш обійти
цей апокаліпсис грядущий?
Прибулець
Я можу небагато. Весь тягар
лежить на вас самих, земляни.
Щоденна праця всіх разом
у мирі й совісті повсюдно –
ось порятунок ваш єдиний.
Месії не чекайте. Лиш самі –
сьогодні і завжди. Запам’ятайте!..
А зараз мушу попрощатись:
те саме треба ще сказати
і на засіданні ООН.
Українець
Зажди хвилину ще, будь ласка…
Я бачу: старші ви у Всесвіті од нас,
якщо здолали шлях такий далекий.
Тож поділися досвідом: скажи,
який моральний стрижень нам обрати,
якому богові молитися?.. Де він?
Чи правда, що життя – це випадковість?
Прибулець
Життя не випадок. Це втілення самого Бога.
Його пізнати нам не дано.
Бог – явище, Бог – дія, Бог – процес.
Він животворна та рушійна сила,
твій стан душі у миті просвітління.
До Бога ми йдемо, але не дійдемо ніколи,
хоч кожним кроком віддаляємо свій обрій,
виходимо на досконаліший світогляд.
На різних ми етапах цього шляху.
В нас кожний сам свою молитву творить,
тож не придатний «стрижень» мій для тебе.
Тут – вибір твій, тобі і берегти цей світ.
Послухай Люцифера й усвідом,
чого тебе найбільше він боїться…
На цьому час мені рушати.
Хай щастить!!
(Прощається і зникає).
Українець
(задумливо)
Усе звелось до очевидної дилеми:
чи апокаліпсис, чи Абсолют?..
Воістину тут вибір тільки мій,
і «стрижня» власного я маю сам шукати.
(Дивиться на Люцифера).
Ти не хвилюйся: людство зрозуміє,
що далі так не зможе розвиватись,
якщо перекладатиме на тебе
свої гріхи та помилки.
І сам я зараз невимовно прагну,
аби це рятівне прозріння
прийшло до нього якнайшвидше.
Люцифер
Не забувай лише про спільність віровчення.
Бо рівень твій - також здобуток спільний.
Українець
(поплескав Люцифера по плечу)
Я вдячний всім учителям великим,
що самовіддано ростили людство.
Але не поспішу здаватися новому,
хоч би яку спокусу не приніс він,
і збережу для себе власну душу – .
так-так, уже без клітки, без петлі:
хай має вільний простір для зростання...
Доволі досвіду гіркого я набрався,
щоб знову класти серце на чужу долоню,
яка вже завтра може стиснутись в кулак.
Ба й кожний вчитель буде не останній,
адже давно переконалось людство:
«не можна осягнути неосяжне».
І хай запам’ятають це навіки
творці нових канонів, заборон…
Хоч, сподіваюся, вони, в стократ мудріші,
обійдуться без наших засторог.
Люцифер
Господар ти, реальна дія за тобою.
Тож сам за те відповідаєш,
аби слова мої, що їх почув ти ненароком,
не стали марною для нас обох
молитвою над прірвою страшною.
Того мене так болісно тривожить:
чи люд переживе отой критичний вік,
чи встигне винайти спасенне віровчення?
Яку дорогу обере собі?
Українець
Дорога тут одна: де совість, там і Бог.
Доправді, ліпшого нема орієнтиру.
Ми ж люди, ланка в нескінченному витку,
де, врешті, кожного обійме туга
на вході у глухий смертельний кут,
і тільки Бог єдиний втішити нас може…
Так, друже, іншої немає ради,
як щиро в Нього вірити й молитись.
Тоді лише ми глянемо за обрій,
тоді і праця наша піде на Добро.
Сказати коротко, дороговказ: ЖИТТЯ.
Німа сцена
Завіса
Кінець
|