Високоповажний пан Оврух провів очима доньку до космолайнера і меланхолійно схрестив на грудях руки. Ось так надходить пора, коли втрачаєш усі формальні права на рідну дитину: сьогодні його улюблена Ейфола разом зі своїм женихом вирушає у передвесільний круїз. Молоду пару чекає типова пізнавально-розважальна подорож з усім першокласним сервісом, і Зутей – відповідальний хлопець з її кола, одначе батько, як завше, хвилюється. Весь отеріянський сенат знає: Оврух – зразковий батько, і він не залишить без уваги доньку до кінця свого життя. Так само за Ейфолою довіку збережеться батьків ранг високого посадовця за умови, що вона його не втратить через якісь одіозні вчинки, що суперечать моралі Великого Галактичного Пояса. Дівчина також має пильно берегти честь своєї династії, що бере свій початок у глибинах тисячоліть. Авжеж то дуже і дуже давно її предок міг знати і пам’ятати заледве свого прадіда і замість «династії» вдовольнявся звичайним словом «рід» чи «родина», «сім’я». Тепер потужна обчислювальна машина зберігає для кожного громадянина планети обличчя, характери, переконання, смаки та діяння численних його знаменитих чи пересічних предків. Гуманоїдна цивілізація другого типу Отерія вважає родовід головною підвалиною сили, величі та незнищенності свого суспільства.
    Просторий круїзний лайнер був обладнаний цілком регульованою гравітацією, а це дозволяло отеріянцям вільно спілкуватися між собою і навіть танцювати. Задля цікавості маршрут корабля пролягав головним чином по заселених планетах, більшість яких належала до цивілізацій першого типу, що певною мірою нагадувало пасажирам про їхню власну далеку історію. І коли судно зависло над третьою планетою якогось жовтого карлика, Ейфола запитала свого кавалера:
    – Як, вони зовсім нас не бачать?.. Адже в них є телескопи, навіть супутники і  потужні літальні апарати.
    – Так, ми не зможемо довго лишатися непоміченими, але тамтешні аборигени все одно нас чітко не бачитимуть. Наш захисний кокон вони назвуть нез’ясованим атмосферним явищем або вакуумним доменом, і тільки їхні письменники та журналісти дадуть волю своїй фантазії.
    – Що ж, я буду спостерігати уважніше.
    Не минуло й години, як Ейфола мало не заламала руки:
    – Бідні! Бідні!.. Які нещасні ті земляни! Зутею, лише уяви собі: їхній вік у рази менший від нашого, і помирають вони такими зморщеними, такими немічними, що й не передати. Ти розумієш, як важко усвідомлювати кожному з них неминучість такої долі, такого сумного для себе і ближніх кінця?!
    – Ми теж помираємо, хоча й  без нищівних ознак старості.
    – Але ж усе пізнається в порівнянні! Вважаю, аборигенам треба допомогти через першопроходців. Он їхній технологічний футуролог Рей Курцвел уже передбачає в близькому майбутньому «вакцину проти хвороб старіння»… – А ти сухар! – І демонстративно замовкла, та подумки додала: «Який він усе-таки черствий! Навіть тут… Напевне, доведеться внести корективи у наші стосунки та плани. Гармонії в нас не буде».– На підтвердження своїх думок дівчина зміряла нареченого поглядом, сповненим відчудження і зневаги.
    Знаючи вразливість своєї нареченої, хлопець перестав їй наводити свої аргументи, щоб у такий спосіб не розпалити дівочі емоції ще більше, одначе досить виявилося і цього. «Ну от… називається заспокоїв», – скрушно подумав Зутей і собі замкнувся.
Але ситуацію треба було виправляти. Рятівний момент намітився, коли на екрані з’явилася африканська савана з її колоритним тваринним світом. Ось дві доглядачки заповідника не без задоволення спостерігають, як три левиці повалили зебру і пожирають її живцем. Люди вигодували цих хижаків, дали їм імена і тепер задоволені від того, що тварини дадуть собі раду на волі.
    Оглядач миттю перекинувся на іншу картину. Тут, на грунтовій дорозі національного  парку, стояли півдесятка машин з людьми – єгерями, туристами і волонтерами, які з цікавістю дивилися за полюванням чотирьох левиць на буйвола. Швидкі і вправні хижаки легко маневрували довкола важкої тварини, спритно ухиляючись від її небезпечних ріг. Ось одна левиця вискочила бикові на спину, друга впилася зубами в його задню частину тіла, третя намірилася вхопити за горло. Втрачаючи сили, бик тужно заричав…  Та вже на горизонті з’являється з високої трави стадо буйволів, і найсміливіші з них встигають на допомогу жертві. Протягом усієї тої драми отеріянці чули то заохочувальні вигуки, то бездушний глядацький сміх землян. Жодний не втрутився, щоб захистити жертву, жодного не зворушив чужий біль. Проклятий харчовий ланцюг дикої Природи!
    – Годі. Я більше не можу, – кинула  Ейфола і полишила залу центрального огляду. Тепер вона іншими очима глянула на Зутея: хлопець мав рацію, то цивілізація нижчого типу, і не треба так сильно перейматися її долею.
Зутей одразу відчув переміну в настрої нареченої і з полегкістю підсумував:
    – У землян досі побутує культ хижака.  І подекуди вони ще поїдають один одного.
    Проте  Ейфола не заспокоїлась. У неї визрів план. Якби на тутешній планеті всі були такі байдужі до болю живої істоти, її люди не мали б майбутнього. Отже, треба шукати першопроходців на іншому напрямку, а там … дівчина знала, перервати цього «ланцюга» вона не зможе, а от хоч трохи допомогти травоїдним савцям в її силах.

    Колись малий Данько, а тепер молодий біолог Данило Улянюк так і не позбувся своїх жалів та думок щодо стосунків у тваринному світі. Його щоразу неприємно вражали зображення хижаків на воротах, фронтонах і прапорах різних вітчизняних та зарубіжних представництв. Усі ті леви, орли та вовки надовго псували йому настрій, змушуючи свідомість безсило битися у своїй мозковій клітці. Так, він розумів, що сьогодні для людей то більше історія, ніж реалії, але ж хижаки досі полюють на травоїдних і заживо їх поїдають… Та й людська історія ще впливає на суспільну мораль: хижаків люблять, прославляють. Як усе те склалося? …Колишні вожді, монархи з погрозливими символами гнали свої армії підкорювати сусідів, а ті, хто захищався, теж вдавалися до подібних залякувань.
    Не знати від якого поштовху Данило раптом здригнувся: «Культ хижака!.. Саме так виникла й утвердилася в історії народів ця далеко не гуманна традиція, з якою тепер він мусить нещадно боротися»... – І вмить сяйнула здогадка, який найперший крок він зробить, аби на планеті звести до мінімуму число хижаків… Так-так, він дійшов такого висновку ще у дитинстві: санітарами мають лишитися тільки стерв’ятники, а всім тим кровожерливим кицям та песикам – лише клітки в зоопарках! А між травоїдними ніколи не було воєн за траву чи листя. Поруч завжди мирно паслися зебри, антилопи, носороги та слони. І засушливу пору всі терпіли однаково, без будь-яких ознак видової ворожнечі.
    Знову Африка. Національний парк Руаха в Танзанії. Кілька його працівників і група туристів мало не з містичним страхом стежать за небувалою подією. Дві сотні дорослих буйволів щільним кільцем оточують весь прайд левів, що розлігся неподалік після ситного обіду. Дехто з людей кидає лише короткі коментарі:
    – Ти глянь, яка організована і рішуча лава!
    – Наче загін спецпризначенців…
    Є серед гостей і генний інженер Данило Улянюк. Він мовчить, але як ніхто з нетерпінням чекає на розв’язку. Вона не затрималася: зараз усі бачать, як високо може злітати вгору лев’яче тіло від удару буйвола… За якихось півгодини цієї нещадної молотьби прайду не стало. Не вижила жодна особина. Данило задоволений: «Та сама участь чекає і на гієн, леопардів, гепардів… До речі, антилопа гну теж має шанси стати добрим захисником.– Уже в дорозі додому подумалося: – Складніше буде з крокодилами. Їм протистояти здатні бегемоти, але ті можуть бути небезпечними і для людей – варто обміркувати. У кожному разі цим хижакам давно час піти слідом за своїми родичами динозаврами, але спочатку нехай обмежаться крокодилячими фермами».
Данило не знав, який кінцевий результат матимуть його експерименти для тваринного світу Землі, але незбагненними глибинами душі відчував: захист мирних тварин – його не тільки життєвий вибір, це його покликання.

    Високоповажний пан Оврух з мудрою рішучістю відкинув приступи батьківських сентиментів і розпорядився готуватися до весільного обряду. Сама ж Ейфола, як і Зутей, не мала заперечень. От лише та планета Земля все ще не виходила їй з голови разом зі сакраментальною фразою «культ хижака». До певної міри втішалася думкою: вона таки знайшла першопроходця і дещо зробила для еволюційного поступу аборигенів.