«Математики підтвердили сенсаційні висновки своїх колег-соціологів, зроблені на основі аналізу статистичних даних: скоро на Землі залишаться одні атеїсти (переклад – О.П.)… Число віруючих у світі – принаймні в розвинених, т. зв. цивілізованих, країнах – скорочується… Такі результати отримала група американських учених на чолі з Даніелем Абрамсом із Північно-Західного Університету і Річардом Вейнером і з Університету Арізони, проаналізувавши статистичні дані за останні сто років. Виявилося, що у всіх стабільно множилися тільки атеїсти. Найбільше їх тепер у США і Нідерландах – до 40 відсотків. Але лідирує в цьому сенсі Чехія, де понад 60 відсотків безбожників» (Володимир Лаговський. Ученые: в будущем люди окончательно потеряют веру в Бога. B-log.Org.Ua).

Інші вчені, навпаки, твердять, що віруючі люди живучіші, бо релігія їх згуртовує. А директор Національного інституту генних структур і боротьби з раком Дін Хаммер бере під сумнів релігійний постулат, що віру в Бога живить духовне просвітлення під впливом Божественної сили, і пояснює це особливими електричними імпульсами в мозку людини, за які відповідає «ген віри в Бога» – VMAT2, що знаходиться в її організмі. У безбожника, мовляв, такого гена нема.

Так чи не так, але наведена статистика змушує нас задуматися, наскільки можуть стародавні релігії з їхніми суворими канонами обслуговувати людство на сучасному та майбутніх етапах його розвитку. Бо знаємо: кожне суспільство будь-коли потребує духовно-філософського забезпечення свого фізичного існування. Адже люди не тварини, а сучасна наука досі не здатна переконливо пояснити основи світобудови та як і для чого виникла сама людина.

Страхітливу «чорну діру» в долях і духовному розвитку багатьох народів зробив вульгарний по суті і насильницький за поширенням атеїзм марксистсько-ленінської селекції. Примусово накинутий кільком поколінням, жорстокий комуністичний режим нищив найсвятішу складову людського óбразу – совість. Саме через те на рахунку його вождів налічують десятки мільйонів людських жертв. Їхній досвід «творчо» застосував кампучійський марксист Пол-Пот – нелюд, який поклав у землю майже чверть населення своєї країни, де одних ченців із 60 тисяч вижили тільки 3 тисячі.

Американські математики навели доволі тривожні цифри. І ми сьогодні зобов’язані подбати, щоб зафіксовані ними обставини не призвели до якихось атеїстичних новацій. Адже не таємниця: ті 40 чи 60 відсотків невіруючих називають себе атеїстами аж ніяк не через власні високі знання про таємниці життя і Всесвіту. Причина тут полягає у нездатності застарілих релігійних догм та міфів належним чином задовольняти духовні й інтелектуальні потреби сучасника. Тим часом його до рушійної революційності можуть знову спонукати гострі соціальні проблеми, зокрема, глибока прірва між багатими та бідними, обурення методами такого збагачення.

Але якщо перспектива соціальних вибухів має у першу чергу непокоїти багатіїв і владу, то гіпотетичний духовний вакуум повинен лякати все суспільство. Що ж йому залишається? Терпляче чекати на нового месію чи дієво підганяти національну еліту, яка відповідає за долю свого народу?

При згадці про власну еліту наш українець, певне, саркастично посміхнеться і зверне свій погляд на якусь «розвинену і цивілізовану»... Е-е, дарма – я вам скажу. Цим успішним країнам уже вистачило розуму не допустити в себе на державному рівні руйнівних комуністичних експериментів, і вони тепер мають клопіт головним чином із періодичними оновлювальними кризами. Небезпеку духовного опустошення для себе вони осмислять іще не скоро. Та й, зауважте, Ісус Христос народився саме в підкореній Римом Юдеї у простій сім’ї, в суспільстві, де йому довелося виганяти з духовного храму крамарів… Тож цілком імовірно: новий месія може народитися і в Україні. Сподівайтеся!

Лише майте на увазі: безбожників у нас може бути значно більше, ніж у Чехії, оскільки комуністичний терор лютував довше і сильніше. Тому нашим, скажемо м’якше, байдужим до релігії українцям ліпше не гаяти часу. Бо що давала людству релігія?.. Найнеобхідніші для нього вартості: формувала світогляд і мораль, обіцяла продовження життя після фізичної смерті.

Якщо наших атеїстів не цікавить виховне значення релігії, і вони не вірять у душу, рай та пекло чи у своє продовження в інших світах та формах, то нехай приймуть реально відомі їм речі. Хто не знає, як довго живуть у людській пам’яті геніальні особи, що залишили по собі добрі справи!? Звісно, не всі люди повторять, скажімо, подвиг Тараса Шевченка, якого знає і пам’ятає вся Україна, шанує світ, але добрим словом тебе можуть згадувати в школі, у колективі, на вулиці, в селі, місті…

Навіть коли пересічний громадянин мало запам’ятався оточенню, не біда: він продовжив своє біологічне життя у дітях, онуках, правнуках, тобто у своєму народі. Але раптом тобі пощастило менше, ніж іншим: ти нічим не примітний чоловік, у тебе нема і не буде нащадків, то що тебе втішить на старості? У кому ти себе продовжиш?.. Знову ж таки – у своєму народі. Лише у своїй безсмертній Матері – Україні. В ній ти збережеш і розвинеш свій образ, історію, культуру, мову. Осягнути це розумом і відчути серцем – справжнє велике щастя. Тоді тобі, атеїсту, захочеться захистити це щастя, знайти у цій справі надійного союзника. Ним і стане та релігія, яка найкраще боронить тебе з твоєю Батьківщиною. Спочатку ти почнеш її поважати, а потім скажеш собі: тепер я не боюся духовної порожнечі, можу спокійно чекати на нового месію.

Так, релігії втрачають свій вплив, оскільки помітно знизилось їхнє світоглядне значення для населення: це завдання взяла на себе наука, – але зрікатися їх не треба. З огляду на відчутне ослаблення моралі у світі, можуть зростати виховні функції релігій. Для України, яка лише недавно стала самостійною державою і ще не створила собі повноцінну національну еліту, ті функції особливо важливі й необхідні. Найперші з них: виховання у молодого покоління почуття людяності, честі, патріотизму.

Усі ми небезгрішні. Та найчіткіше це осмислиш уже в зрілому віці, коли найголосніше у твоїй душі заговорить совість. Але декотрих людей, кому ти завдав прикрощів, уже нема на світі, інші – далеко, а в більшості випадків повертатися до тих давніх епізодів та просити вибачення не дозволяє елементарний такт. І що тоді допоможе тобі полегшити тягар вини? Хто прийме твою покуту? В якому вигляді? … Ні, не лише Бог, наслухавшись твоїх молитов. Є цілком реальні особи, яким ти колись завдав болю; це твої рідні і друзі, сусіди, співробітники чи просто співгромадяни. Це твій народ. Отож перед ним і кайся, йому відробляй власні гріхи.

Таким чином збагнути кожному власне місце в житті нескладно. Бо хто б ти не був: великий чи пересічний українець, заможний чи бідний, набожний чи атеїст, – у цьому реальному світі одне безсмертя – лише у твоєму народі. Тож і трудися для нього допоки живеш. Бо твій народ є і має бути живучіший від будь-якої релігії. А це означає: дбати про Україну – дбати про своє безсмертя.

Олекса Палійчук.