Часто на форумах наші противники цілком  заслужено беруть нас на глузи, штрикаючи нам у вічі: «Почему же вы сами не говорите на украинском?» і тут же роблять висновок про неповноцінність українця. Справді, важко уявити, щоб, скажімо, німці чи поляки спілкувалися між собою нерідною мовою. Дехто скаже: «Я хочу, щоб мою важливу думку почуло якомога більше людей». Гаразд, ось ти вже сипонув перлами, і тебе почули, а далі?.. Для кого твориш <кількість>, яка обов’язково переходить у <якість>? На кого працюєш? Адже відомо: нашу дитину виховує мовна атмосфера, що її оточує. Який ця дитина зробить вибір, якою мовою буде думати, залежить у тому числі від кожного з нас. Про це ми не повинні забувати, коли самі виступаємо на форумах, конференціях, у соціальних мережах або коли поширюємо чужі думки.
      І ще надзвичайно важливий фактор впливу на юного читача: наш власний приклад. Наскільки ми будемо послідовні у своїх діях, настільки він повірить у нашу правду, в нашу щирість. На це дружно чхають політики у боротьбі за владу, але ми не прагнемо влади. Ми насамперед громадяни, а дехто з нас ще й журналісти, письменники – носії слова. Ми впливаємо. І як громадяни, як дорослі українці, відповідальні перед суспільством, відповідальні перед українською дитиною, якій повинні прищепити пошану і любов до рідної мови. Кажу це без усякого пафосу чи менторства: роззирніться довкола, погляньте, в якому стані українська мова! Яка нова загроза нависла над нею! І то в незалежній державі!.. Годі! Працюймо так, щоб українська дитина не ставала перевертнем у рідній країні, на рідній землі. Це не тільки наш обов’язок, а й справа особистої гідності, власної честі.

     Олекса Палійчук.