ПЕРСПЕКТИВА ЧИ ТИМЧАСОВА ВИГОДА? | Друк |  e-mail

Украинская власть нуждается в политической партии "Свобода", чтобы выиграть президентские выборы в 2015 году, считает главный редактор газеты "Киевский телеграф" Владимир Скачко. http://telegraf.com.ua/ukraina/politika/531096-svoboda-nuzhna-partii-vlasti.html

По-перше, такий варіант можливий тільки за умови, що Олег Тягнибок із сьогоднішнім рейтингом справді піде на президентські вибори, скажімо, замість Анатолія Гриценка. По-друге, ВО «Свобода» потрібне владі передусім як противага КПУ. Бо то сьогодні ці, з дозволу сказати, комуністи перебувають у коаліції з ПР і слухняно виконують усі її важливі завдання. Завтра ж, коли їхня чисельність відчутно зросте та ще зміниться партійна верхівка, комуністи зажадають від влади набагато більшої винагороди. І це добре розуміють у владному мозковому центрі. Ще б не розуміти: ідеологічні засади обох партій зовсім не сумісні! Компартія теоретично і практично має ефективно боротися з «експлуататорами трудящих мас». То лише сьогодні вона боїться називати їх поіменно, а надалі все може кардинально змінитися.

Проте наївно було б і припустити, щоб із поширенням комуністичних впливів боролися самі представники великого капіталу, зокрема Ахметов, Пінчук, Фірташ та інші. Тож нехай з ними бореться «Свобода»: саме її найглибше дістають тяжкі рани, завдані комуністичним режимом українцям Сходу і Заходу. Звідси – капіталу вигідно тримати КПУ і «Свободу» більш-менш на однаковому рівні сил, не даючи зростати кожній. Відкрито боротися з КПУ – це означає втратити її совковий електорат на парламентських і президентських виборах. Не заважати «Свободі» – означає дати волю національному відродженню України, зміцненню її державності та незалежності, зрештою, зростанню національної свідомості українців, які набагато активніше візьмуться захищати свої матеріальні та духовні інтереси.

Поки що порожня фразеологія КПУ доволі заспокійливо діє на владу, і вона крізь пальці дивиться на ту атавістичну мішуру з комуністичними ідолами, добре знаючи, що саме їхні портрети чи статуї якраз і завадять зростанню лівизни в країні, бо сучасна молодь має через Інтернет широкий доступ до інформації, тож легко дізнаватиметься  про тяжкі злочини цих вождів. Напевне, КПУ такими діями якраз і втішає наших олігархів: мовляв, не бійтеся, ці ненависні парсуни якраз і викличуть відразу в душах нового покоління.

Авжеж вимушена дружба з «комуністами» помітно підмочує авторитет владній партії, що проголосила свій шлях у Європу до вселюдських вартостей, але ж наразі цей альянс їй вигідний і буде вигідний допоки в Україні існує совок. А той не поспішає зникати, бо ні Ющенко, який знівелював надії Майдану, ні сучасні можновладці його не переконали у протилежному.

Реальну політику теперішньої влади сьогодні засвідчують дії, спрямовані супроти українства і всього того, що активно захищає «Свобода». Найяскравіше це видно з постанов Кабінету Міністрів і закону ВР України, які фактично обмежують використання української державної мови, бо дозволяють зовсім обходитися без неї. Тепер, коли по телефону запитуєш, чому тобі не відповідають українською, чуєш: «Нє страшно!», "Какая разніца?",-- або, як у випадку з народним депутатом Ар’євим, іще навмисно вдаються до саботажу. Такий зухвалий саботаж можуть продемонструвати навіть у Верховній Раді депутати від провладної партії.

Невідомо, що планує владний мозковий центр надалі, але залишати українця в його незалежній державі без реальних активів і без національного відродження, тобто залишати злиденним калікою перед усім світом – дуже і дуже небезпечно. Бо абсурдність парадоксальної ситуації надто затяглася: матеріально українець мусить жити при поганому капіталізмі, який уособлюють байдужі до нього, переважно чужі олігархи, а духовно – має ще обертатися у совкому діапазоні, обмеженому ідеологією, що співала: «Весь мир насилья мы разрушим»,– а насправді творила дике насильство над власним народом. Що проголошувала: «Все для людини!»,– а насправді обернула ту людину на безправну стадну істоту, яку за найменшої притичини можна було брутально покарати голодом, ув’язнити, катувати або знищити. І лік цим безглуздим жертвам ішов на десятки мільйонів!

Отже, постає сакраментальне запитання: з чим залишається українець? Навіть без власного погляду на історію? …Сподіваюся, над цим задумаються у згадуваному мозковому центрі навіть за умови, що в другому турі Янукович переможе Тягнибока. Рано чи пізно владі доведеться обирати перспективу для себе і для всієї країни, а не тимчасову політичну  вигоду.

І ще зауважимо: з далеко більшим успіхом пан Володимир Скачко міг би тут замість «Свобода» написати «КПУ». Ми вже знаємо, як на протиставленні з головним комуністом України колись на президентських виборах дуже вдало зіграв Леонід Кучма.

 

Олекса Палійчук.