Коли заступник голови Адміністрації Президента України Валерій Чалий підказує в телеефірі ворогу, чим і як можна тримати Україну в страху, то ворог за це йому тільки подякує і, хтозна, ще загориться бажанням скористатись його підказкою. Не перешкоджати ворожій бронетехніці заходити на нашу територію у пана Чалого означає запобігати повномасштабній війні, ударам російської авіації. Звідси виходить: якщо почнемо вогнем зупиняти ті колони, то повномасштабна війна з боку Росії вже виглядатиме як закономірна, виправдана її реакція: аякже, он сам Президент України так думає. За логікою Чалого, а відтак і президента, нам лишається тільки сподіватися на співчуття Заходу і на милість Путіна, якого жодним чином не смій прогнівити. Як це в’яжеться з ідеалами Майдану, зокрема з його найпершим принципом гідності? – для нашої влади немає значення.
    Якщо до цього додати ще запобігливу мовчанку на артилерійські та ракетні обстріли з території Росії, то… справді надто вже дивна, якщо не згубна, логіка для країни, що має оборонятися від агресії, що мусить захищати свою територіальну цілісність. Усе те відбувається під час так само дивного перемир’я, коли щодня гинуть наші військові та цивільні люди, нищаться ресурси, коли бойовики навмисне обмінюють полонених невеличкими групами, щоб таким чином давати нашому президентові жалюгідну змогу сказати собі щось на виправдання.  То що це як не глухий кут для нашої влади?.. А коли так, ми всі мусимо їй допомогти. Хіба не досить помилок і втрат, щоб ми прокинулися та перестали сподіватися на гру Долі!?

    Олекса Палійчук.