Мої ровесники добре пам’ятають оте слово «колгоспники». Саме воно не сходило зі сторінок усіх газет – від районних до центральних. Природним визначенням «селяни» послуговувалися дуже рідко: його традиційно недолюблювала партноменклатура, як  недолюблювала самих селян, оскільки її ідеологи вважали селянство несвідомим, а то й ворожим для себе класом і навіть карали його жорстокими голодоморами та Сибіром. Але жодне насильство не триватиме вічно, тож разом із тоталітарним режимом та його колгоспами пішло у давність і слово «колгоспники».
На тому  пригоди у царині нашої мови не скінчилися. Ото зараз шукаю у світі і не можу знайти народу, що за нашим прикладом зрікався б історичної та природної назви свого міського населення. Маю на увазі слово «міщани», носіїв якого було в нас чимало, тепер нібито аж 70 відсотків нарахували. Одначе комусь дуже захотілося накинути українцям отой недолугий витвір «містяни». Чому?.. Хтозна, мо’, через хворобливе бажання чи якась вража сила притупила його авторові чутливість вух.
     Щоденно чуєш той «винахід» з уст наших ведучих і телекоментаторів, наче мусиш ковтати вкрай гидку приправу до пропонованих страв. Ще й  доволі часто вкупі з такими «перлами», як «до Петербургу», «до Києву», «виробили хлібу» тощо. Багато журналістів чомусь вважають, що саме закінченням родового відмінка українська мова найбільше відрізняється від російської, тому без докорів сумління крадуть закінчення у давального відмінка. А нещодавно мені довелося почути рекламу якогось фармацевтичного здобутку, де йшлося про «кров з носу». Що це означає? Передусім те, що власникам і керівникам телеканалів «до лампади» українська мова та її доля.
     Не відстають у цьому «марафоні» і наші високі посадовці, депутати: вони вам скажуть про «поступлення», «по помічникам», «нами написано», «депутатами проголосовано»… Дивно, що починаємо звикати до цих неоковирних слів та фраз, як звикали колись до «міроприємства», тепер – до слова-паразита «тим не менше». Також дивує пасивність наших філологів, науковців, громадських організацій, адже їх у нас чималенько. І то ще не всі наші дива та фанаберії: в телеефірі періодично виступає науковець, який рекомендує вживати оте «містяни», бо слово «міщани», мовляв, відображає критичне ставлення до міського населення.
     То як – ми всі маємо залежати від того, що хтось там  у своєму творі критично змалював окремих персонажів із міщан? А в яких класах, верствах і прошарках населення таких не було?.. Пошукайте в бібліотеці чи в Інтернеті інформацію про міщан, і ви дізнаєтеся, що у них був свій кодекс честі, що в першій половині 19 століття міщани становили понад 17 відсотків з усіх студентів, які навчалися у вищих освітніх закладах. Чи, може, будемо керуватися суперечками між польськими та українськими словесниками про походження цього слова? Так, вікова неволя України спричинилася до того, що декотрі поляки почали твердити, ніби українська мова на 30 відсотків складається з полонізмів, до них зарахували навіть слово «барвінок».
    Панове українці, схаменімося! Ми на очах всього світу захистили свою гідність і нині творимо повноцінну націю. Отож маємо поважати себе і власну історію, мову. Годі цуратися своїх природних слів!

     Олекса Палійчук.