На сьогодні це важлива дилема – для політикуму, для влади, для кожного, хто аналізує бачене і чуте. Зрозуміло одне: ніхто не може звинувачувати Надію Савченко у зраді, допоки нема юридично доведених фактів. То якою ж має бути наша поведінка під натиском її одіозних гасел?.. Перш за все мусимо керуватися етикою, мораллю і логікою. Нам не треба переймати її войовничий запал і жаргон; опонуючи їй, не застосовуймо брудні прийоми і методи. Наприклад, нікого не переконає отой фальшивий далекобійник у кепці та в окулярах, який ображає нашу героїню примітивною лайкою.
Спочатку уважно вислухаймо Надію… Чуємо: вона пропонує Україні першою випускати полонених. Добре, але яка доцільність таких експериментів? Чи є підстави для беззастережного альтруїзму?.. Хіба противник уже довів, що можна покластися на його честь і совість? Якраз навпаки... Тим часом наша сторона і так охоче обмінює двох на одного – дуже вигідне для противника співвідношення, та не це потрібно Кремлю: для нього полонені українці – лише один із засобів тиску на нашу владу, щоб змусити її на дальші поступки. А куди вже далі!.. Ще з Криму поступилися ворогу ініціативою та оперативним простором, не відповідаємо вогнем на вогонь з його території, не перешкоджаємо завозити на Донбас і зброю, і живу силу, терпимо постійні обстріли й нічим не виправдані втрати у людях, в економіці…
Надія Савченко прагне говорити безпосередньо з керівниками сепаратистів?.. Та можна було б, якби ті щось важливе вирішували, і ще – якби вона сама не знала, що їхні ляльководи сидять у Москві. Авжеж той «секрет Полішинеля» вона знає, тоді навіщо ця патетика?!
Що стосується вимог до нашого президента. Авжеж є за що його критикувати: і як Верховного головнокомандувача, і за кадрову політику, але він сам зацікавлений в обміні полоненими, щоб насамперед підвищити свій рейтинг, лише тут одна сторона не вирішує. Може, тільки на Красній площі та акція організованих Надією матерів дала б якісь результати, і то навряд. Виходить, навмисно чи ненавмисно, але Н.Савченко посилює ворожий тиск на владу України. Якщо людина цього не розуміє, навіщо нам такий нетямущий поводир? А якщо розуміє і робить, то це вже гірше… Бо лише в тому, що вона претендує на лідерство в політиці чи готова стати президентом України, нема ніякого гріха. Комізм не злочин. Але казати, що З-я світова війна буде, якщо Захід надасть Україні зброю – це нонсенс, людина в її статусі та ще за війни рідної країни з агресором сказала б цілком протилежне: "... якщо Росія чи хтось інший і далі надаватиме зброю сепаратистам".
А ось компліменти бойовикам, що зовсім не в’яжуться зі щоденними зухвалими обстрілами наших позицій та постійними втратами з нашого боку, а також із виховними процесами на окупованій території, покликаними закласти в дітях ненависть до всього нашого вітчизняного – від мови до історичного образу українця.
Та якби в тому Лугандоні була половина таких хороших хлопців, то, мабуть, вони там якоюсь мірою впливали б на ситуацію.
Або заявити, що Євромайдан і Антимайдан стояли за одні цінності… Таке наш офіцер-патріот не скаже і з великого «бодуна», хіба що після сугестивного втручання у психіку. Якщо якесь із цих повідомлень є навмисним перекрученням або наклепом, Надія Савченко може легко його спростувати, оскільки має вільний доступ до засобів масової інформації.
Ось чому багато слухачів приходять до висновку, що, використовуючи злободенні для нашого народу теми, Н.Савченко лобіює інтереси окупанта. Що раніше вона це усвідомить, то краще буде для неї самої. В протилежному випадку її комізм обернеться на трагікомедію. Тому сьогодні для Надії дорога одна: перш ніж робити заявку на президентство, треба ще довго й терпляче вчитися. І то за найвищого рівня її щирості та народної підтримки. У XXI столітті жінку на роль Жани д’Арк не уявлятимуть на коні, ба й не в літаку. Для початку радимо простудіювати всі інтерв’ю-лекції аналітика й відомого для неї професіонала Анатолія Гриценка, вислухати поради Левка Лук’яненка і читати, читати.
Олекса Палійчук.