В українську новітню історію просто епохально увійшли дві знаковиті пані: обидві красиві, освічені, обдаровані природним розумом і винахідливістю. Це – напишемо за алфавітом – Інна Богословська і Юлія Тимошенко. Інна – цілеспрямована, з твердим характером, вольова жінка, максимально принципова за своїм розумінням справедливості і честі. Юлія – більш жіночна за характером, а відтак слабкіша, менш принципова, але теж цілеспрямована у досягненні мети. Вона більш здатна до компромісів, добре пам’ятає своїх зрадників та особистих ворогів, хоч і розмірковує на предмет майже християнського милосердя.
    Закладену природою слабкість пані Юлії чудесно компенсує теж природна схильність до авантюризму, до пригод і ризику. Можливо, саме тим можна пояснити її жертовну готовність до ув’язнення з боку мало не всіх президентів України і якусь пасіонарну зневагу до зрад, якими її так щедро пригощали колеги, вчорашні союзники і партійні соратники.
    Якщо пані Юлія вміє терпіти поразки й удари від своїх противників, то класичний сангвінік пані Інна намагається їх не допускати. Політика і, безперечно, власна природа кожної, різниця у вихованні, у  поглядах спричинилися до  жорсткого протистояння між ними, де постійним №1 на цьому всеукраїнському рингу виступала і досі виступає пані Інна.
    Звісно, пересічний українець не буде вникати у політико-економічні деталі їхнього поєдинку, а більше довірить своїм почуттям, які велять йому захищати слабкіших, атакованих, тому й не дивно, що на політичному фронті пані Юлія досягала більшого співчуття і підтримки. А коли йдеться про вплив на маси, то тут має значення все: і предмет виступу, і здатність ризикувати, і манера, і динаміка наступу, і тон, і навіть тембр голосу, а головне, вміння правильно використати собі на користь сучасну розстановку політичних сил та настрої в суспільстві. Он подивіться, які таланти психолога й актора виявив у собі та розвинув пан Вадим Рабинович! Тепер він може повторити слова одного з французьких королів: «Якого артиста втратив світ!». Це набагато успішніша роль, ніж у пана Євгена Червоненка, який досі не виходить з образу крутого мужика.
    Обидві жінки не можуть похвалитися незмінністю своїх політичних переконань та симпатій: життя кидало їх до різних партій та союзів. У критичні для країни часи кожна з них виявляла позицію, іноді чітко визначену власними поглядами та характером, іноді не дуже. Так, громадяни України досі губляться в здогадах, чому пані Юлія не хотіла захищати від агресора Крим, і цілком розуміють та схвалюють вчинок пані Інни, яка демонстративно – з ризиком для себе – покинула свою партію, винну в жорстокій розправі над протестуючими студентами.
    Одначе за всіх своїх відмінностей, обидві наші пані хочуть справити враження на аудиторію, а відтак лишаються акторками. Інакше й не може бути: вони живуть і працюють для впливу на суспільство. У тім полягає їхня роз’яснювальна робота: у пані Інни – більш просвітницька, у пані Юлії – більш розрахована на виборця. Зрештою, кожна жінка – акторка, і наші пані не виняток. Тим вони також цікаві для нас і навіть загадкові.

    Олекса Палійчук.