Перш за все нагадаю: такі категорії, як Справедливість і Совість, не обслуговують людей і народи вибірково. Тим-то прошу відкинути будь-яке упередження і послідовно дотримуватися об’єктивності щодо цієї теми. Говоримо про незаперечну істину: для України загарбниками була не тільки Німеччина. Зокрема у минулому столітті ОУН та УПА мусили боротися за волю і честь Батьківщини з багатьма поневолювачами, особливо з Московією. Звідси, не відповідає елементарній логіці винятково тенденційна оцінка багатьох учасників тогочасних подій. Так, щойно наша інтелігенція попросила МОН повернути до шкільних програм твори Уласа Самчука. Цілком підтримую її звернення, та неупередженої оцінки потребують особи й не письменницького стану.
     Наприклад, бачу, як часто докоряють Медведчуку-синові його батьком (щодо сина окрема тема), скажу зараз про батька, якому  ставлять за вину досить нетривалу працю в запровадженій німцями райуправі, недоведену мобілізацію нашої молоді на роботу до Німеччини тощо. Моя тітка теж потрапила в такий спосіб до чужої країни, звідти пощастило з дерев’яною драбиною вночі переплисти річку й опинитися в Швейцарії. По поверненні додому стала зв’язковою ОУН, за що вагітною забрали в тюрму, відпустили народити сина і – відправили на 10 років дерти живицю в Сиберії.
     Та повернімося до Медведчука старшого. Як ви думаєте, люди, що опинилися в німецькій окупації, мусили десь працювати, щоб вижити?.. І я не повірю, що з одними тільки німцями в тому адміністративно-господарського процесі їм було б легше. Далі, хтось, певне, забув, що німця в Україні тоді знали з часів 1-ої світової війни, за яким не тяглися масові убивства, насильницька колективізація, Голодомор 1932-1933 і жахлива далека каторга. А оскільки в ті часи ще не знали «зомбоящика», ба й радіо було рідкісною втіхою, то, як засвідчили київські старожильці, самі юдеї заспокоювали себе і сусідів: то все пропаганда; німці – культурна нація, ми ще будемо торгувати.
    З матеріалів «Радіо Свобода» ми знаємо, що Медведчук Володимир добровільно пішов працювати до райуправи, де був статистиком у земвідділі, рахівником у фінвідділі та писарем. І я дещо розчарую Дмитра Чобота: Медведчук старший справді мав зв’язок із підпіллям ОУН, яке на початку заохочувало українців іти в німецькі установи, у поліцію, щоб там були свої люди, а не поляки, та щоб мати доступ до зброї. І його обидва сини справді мали серйозні перешкоди у зростанні свого професійного рівня та кар’єри. Куди заведе когось недоля – то вже інше питання.
     «Радіо Свобода» повідомляє: «14 квітня 1944-го Володимира Медведчука засудили до 8 років таборів та 4 років обмеження у правах…  Інвалід з дитинства (мав зламаний хребет ледь не від народження) він захворів на туберкульоз кісток (правої п’яткової кістки та кульшового суглобу)… Після відбуття усього 8-річного терміну Володимира Медведчука відправили до Красноярського краю, звідки він продовжив писати свої скарги, але вже з проханням про реабілітацію», – на цей предмет зауважу декотрим суворим суддям: скарги в його становищі, прохання про перегляд справи тоді писали тисячі́ жертв кремлівськуого чудовиська. То що, він мав у них підтверджувати свою вірність ідеалам ОУН?.. Він рятував сім’ю від жорстокості страхітливого монстра, ненавидіти якого мають достатньо причин усі його діти і внуки.
    Не ставлю собі за мету когось тут відбілювати, одначе закликаю до справедливих оцінок, бо гріхи різні і відповідальність різна. Треба розрізняти грішників за ступенем їхньої вини, враховувати час та людські можливості. І коли ми вже набралися сміливості визнати Московію окупантом та назвати її безпрецедентні злочини супроти людяності, зокрема в Україні, то адекватно оцінюймо тих, хто працював на утвердження її влади. Тим більше, нинішня агресія змушує нас говорити сьогодні про актуальну небезпеку, про її грунт і коріння, аби чиновник Міністерства освіти й науки та шкільний вчитель досі тупо не повторювали суголосно з примітивною інвективою Гордона совкову мантру про Романа Шухевича. Аби ми не звикали, мов до чогось необхідного, до співжиття з прямими і непрямими своїми ворогами. А то погрузли в незначні для себе епізоди, такі ж політичні моменти і водночас не знаємо чи забуваємо авторів Голодомору і «Розстріляного відродження», злочинну послужливість Міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Савченка, злочини кремлівських упирів Сталіна, Берії, Кагановича та їм подібних.

     Олекса Палійчук.