«Господь поцеловал его в темьячко», – ось такими компліментами пан Андрій Пальчевський підбадьорює президента і поширює їх нам, дарма що напрошується на запитання: і що – дозволив погратися з ним Везельвулу?.. https://tv-ua.112.ua/vechirnij_praym/vechirnii-praim-16102019-511336.html

    Авжеж саме президента промовець бачить знаряддям власних стратегічних задумів. Зрозуміло, ідеологічну та соціальну готовність Зе очолювати нинішню Україну майже винесено за дужки. Таким чином із самого початку він показово узяв під ноги інтереси національної більшості України, тобто заплющив очі на вчинки і слова, що компрометували б Зе як кандидата в очільники держави. А така необ’єктивність, звісно, аж ніяк не здобуде належної довіри у тверезого слухача, я́к би він барвисто і пристрасно її не озвучував. Тим-то швидше іронію викличе й така компліментарна метафора: «Зеленский из актёра, как лотос через грязную воду в старом пруду цветок, пробился». Респондент визнає себе однодумцем виборців Зе, і це не додає йому авторитету, лише урівнює з ними всіма.
     Доволі прикметним виглядає докір Пальчевського Зеленському, який, бачте, у перший же день став вимагати в американців посилення санкцій супроти Росії. Також наївними можна назвати поради Зеленському шукати «у правому сегменті політичної райдуги» патріотів, які стануть противниками відведення наших військ. Попри те, що в нього на 1-му російському телеканалі змокріла спина від звинувачень на адресу України в порушенні домовленостей з Росією, міжнародними партнерами та ЛНР, ДНР, хоч сам називає останніх російськими сателітами. Якщо такі противники знайдуться – це будуть далеко не патріоти.
     Але наївним респондента не назвеш, тож усі компліменти і спонуки мають цільове призначення: реалізувати власне бачення суспільного ладу в країні. Одначе Зеленський сам собі не ворог: перспектива одіозного юдея Зюса його не влаштовує. Тим-то цілком резонно він відкидає вимогу Пальчевського спочатку «снести головы», а потім розбиратися. І хоч фігурально, але зовсім дико звучить іще вимога: «Где отрубленне головы, которые должны торчать на пиках?», – мовить про  н а ш и х, тих, хто не забезпечив розведення військ.
    Так само алогічно сьогодні звучить його ностальгія за російськомовними школами, бо легко забувається, що 1729 року був наказ Петра І «переписати в Україні державні постанови і розпорядження з української мови російською. Також 1863 року вийшов циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою: "Украинского языка не было, нет и быть не может, а кто этого не понимает — враг России". 1876 року послідував  Емський указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малороссийским наречием", заборону друкувати оригінальні твори художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонено також сценічні вистави, читання та друкування текстів до них українською мовою, про що Н.К.Садовський скаже: «Тридцятимільйонному народу вирізали язик».
    Будуть і такі паскудства: 1888 року — указ Олександр III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами". 1970 року — наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою навіть із питань української мови та літератури. 1983 р. — андроповська Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури й директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки". https://paliychuk.in.ua/index.php/statti/95-2010-11-12-06-05-18.
     На закінчення скажу кожному: законсервувати наше каліцтво і припинити національне відродження не вдасться нікому! Марні потуги.

     Олекса Палійчук.