Я́К БИ НЕ ПРОГАДАЛИ! | Друк |  e-mail

      Ми вже не раз констатували гуманістичний вектор еволюційного  розвитку людства. Заперечувати його нема потреби ні шанувальникам  Божого задуму, ні матеріалістам, які одухотворили поняття «природа», бо так само, як інстинкт самозбереження сформувався у живому організмі кожного, чому він не міг сформуватися в цілому людстві?
    Одначе історія засвідчує: будь-який наш моральний поступ завше долає узвичаєну інерцію, що найчастіше грунтується на доволі примітивній мотивації, зокрема на таких рисах, як жадібність і жорстокість. На жаль, тієї інерції ще відчутною мірою не позбулися різні політики й державні діячі, внутрішні та зарубіжні ідеологи.
    Сучасний світ фактично дозволив закомплексованому Путіну закріпити свій «авторитет» у російському суспільстві за рахунок грабунку чужих територій і мілітаризації країни. Сподіватися такою ціною втримати під контролем ще далекий від наслідування соціум з ядерною зброєю – велика тактична  помилка, що неминуче обернеться стратегічною поразкою, ба й Путін не вічний; ще меншу безпеку можуть гарантувати його наступники. Та краще пригадати уроки минулого, зокрема першої половини 20 століття – з Троцьким і «Великим терором», з історією виходу твору Мандельштама «Ода Сталіну».
    Людство отримало вже достатньо уроків, аби переконатися, наскільки згубний для нього протилежний гуманізму курс, та все ж не зробило для себе належних висовків. Спонукувана жадібністю і жорстокістю, найвища за розвитком істота на Землі майже не прогресує морально, оскільки не перестає знищувати собі подібних, для чого з цинічною наполегливістю вдосконалює засоби знищення, використовуючи свою перевагу в живому світі – розум. І ми не знаємо, коли та як долатиме свою критичну точку наш Універсум. Та чи подолає?.. А  хитрим і нехитрим стратегам лишаємо вже знайоме застереження: я́к би не прогадали!

     Олекса Палійчук.