Ми вже не раз констатували гуманістичний вектор еволюційного  розвитку людства. Заперечувати його нема потреби ні шанувальникам  Божого задуму, ні матеріалістам, які одухотворили поняття «природа», бо так само, як інстинкт самозбереження сформувався у живому організмі кожного, чому він не міг сформуватися в цілому людстві?
    Одначе історія засвідчує: будь-який наш моральний поступ завше долає узвичаєну інерцію, що найчастіше грунтується на доволі примітивній мотивації, зокрема на таких рисах, як жадібність і жорстокість. На жаль, тієї інерції ще відчутною мірою не позбулися різні політики й державні діячі, внутрішні та зарубіжні ідеологи.
    Сучасний світ фактично дозволив закомплексованому Путіну закріпити свій «авторитет» у російському суспільстві за рахунок грабунку чужих територій і мілітаризації країни. Сподіватися такою ціною втримати під контролем ще далекий від наслідування соціум з ядерною зброєю – велика тактична  помилка, що неминуче обернеться стратегічною поразкою, ба й Путін не вічний; ще меншу безпеку можуть гарантувати його наступники. Та краще пригадати уроки минулого, зокрема першої половини 20 століття – з Троцьким і «Великим терором», з історією виходу твору Мандельштама «Ода Сталіну».
    Людство отримало вже достатньо уроків, аби переконатися, наскільки згубний для нього протилежний гуманізму курс, та все ж не зробило для себе належних висовків. Спонукувана жадібністю і жорстокістю, найвища за розвитком істота на Землі майже не прогресує морально, оскільки не перестає знищувати собі подібних, для чого з цинічною наполегливістю вдосконалює засоби знищення, використовуючи свою перевагу в живому світі – розум. І ми не знаємо, коли та як долатиме свою критичну точку наш Універсум. Та чи подолає?.. А  хитрим і нехитрим стратегам лишаємо вже знайоме застереження: я́к би не прогадали!

     Олекса Палійчук.