Переважна більшість нашого населення етнічні українці-автохтони, тому цілком природно і логічно нашим ідеалом є Українська Самостійна Соборна держава. У нас немає причин для федеративного ладу, оскільки наші нацменшості не розмежовані географічними кордонами, а розселені по всій країні. Всілякі побрехеньки, якими розділяють і послаблюють Україну, спровоковані егоїстичними впливами матірних держав тих меншостей чи особами, які не можуть відвикнути од широких просторів Московщини з її каламутними водами, що манять своєю великою і малою рибкою. Для них не Батьківщина понад усе, а такий любий і дорогий гендель.
    Те саме варто сказати і про велику частину біологічних українців, які, втративши натуральну подобу і честь, уже не розмовляють у себе вдома рідною мовою. Хоч у повноцінних державах так не буває. Там національна більшість, спираючись на суворі закони і розуміння свідомих  представників нацменшостей, дбає про цілісність, гідність й авторитет своєї держави.
    У нас же, як не в людей, сьогодні реальна влада національній більшості не належить, тим-то з усією силою постає надзвитчайно складна проблема перед усім нашим народом стосовно його внутрішнього миру, перспективи і цивілізаційної поваги. Про звитяжні успіхи і добробут уже не мовлю. Бо ми, он, поділилися, роздробилися до краю. Число одних політичних партій сягає за 350. І це не жарт, не анекдот. За анекдот сьогодні скоріше сприймть чутку про їхнє об'єднання.
    Авжеж таке становище може бути корисним тільки нашим недругам. Картина в цілому ходульного оптимізщму не викликає. Висновок: найбільші партії, що іменуються патріотичними, або відновляться і динамічно запрацюють, або поволі вимруть без доброго слова в історії.

    Олекса Палійчук.