ТЕАТР І ПОЛІТИКА | Друк |

     Театральна вистава відома людині з давніх-давен. Це коли на час видовища глядач вживається у його тему, забуває про реальність, про суфлерську будку для актора і починає співчувати позитивному героєві постановки. Ось чому той процес називають іще лицедійством.
     Кіно – технологізований театр, що завдяки телебаченню став масово доступний глядачеві та, маючи широкі візуальні засоби, незрівнянно більше впливає на нього, аніж театр. Українське суспільство наочно пересвідчилося в тому під час  президентських виборів 2019 року. Тоді багато людей просто перенесли своє враження від фільму на реальних осіб, автоматично наділивши їх рисами бачених там персонажів.
     Чи правильно вчинили для країни і перш за все для себе? Авжеж ні, бо відбувся грандіозний самообман, спричинений сценічним навіюванням, а відтак ми отримаємо всі трагічні наслідки тої глобальної помилки і вікопомне застереження: коли йдеться про надважливі справи для народу, ніколи не можна забувати про реалії.
    Не сумніваюся, в майбутньому більш цивілізоване суспільство поставить чіткий заслін такій алогічній практиці й законодавчо заборонить тенденційно використовувати у політиці кінотеатр. Так само поверне коефіцієнт корисної дії (ККД) театру одного актора: маю на увазі наступальну пафосну демагогію вже відомого нам «політика» Вадима Рабиновича. Факти очевидні: назріли суттєві причини реформувати уклад нашого життя настільки, аби вплив на глядача-виборця через засоби масової інформації так безбожно не залежав од грошового мішка як сьогодні.

     Олекса Палійчук.