Не таємниця, що історія народу творить йому долю, формує менталітет, а відтак ставить на шляху чергу неприємних грабе́ль, об які доводиться бити лоба, іншими словами, стратегічно помилятися. В тому переконалися українці як національна більшість, у тому переконалися юдеї як національна меншість. Й оскільки всім їм треба жити в злагоді, я ненастанно закликаю обидва етноси відредагувати свої менталітети. Наприклад, українцям слід звикати до самостійності, до прав та обов’язків титульної нації і в першому турі президентських виборів хоча б обирати не менше зло, а патріота, не ігнорувати виборів; юдеям – щиро переорієнтуватися на нові реалії вже самостійної Батьківщини.
     Для початку зішлюся на слова академіка Леоніда Шульмана: «Після роздумів над цими питаннями я дійшов висновку про існування традиційної помилки в суспільно-політичному мисленні євреїв. Помилка ця вкорінилася так давно, так глибоко і так повсюдно, що єврейство навіть не помічає, як протягом усієї історії своєї нації наступає на ті самі граблі. Так і виник задум цієї статті». (Леонід Шульман. «Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства»). https://paliychuk.in.ua/index.php/statti/115-2011-11-09-09-19-29
     На жаль, традиційна помилка доволі живуча. Апологети згаданої хиби досі воюють за звички і вигоди, які мали в імперії та СРСР. Для пропаганди своїх цілей вони не соромляться примітивного містечкового космо-політизму і чіпляють заяложені ярлики хуторянства українським патріотичним організаціям. https://paliychuk.in.ua/index.php/statti/247-2018-07-17-16-07-45. Так появляються гурвіци, кернеси, інші, бо яке може бути співчуття оточенню, коли ментально з ним воюєш?
      Нещодавно почав дивитися інтерв’ю Юрія Романенка з Геннадієм Корбаном і… вимкнув: та сама «пісня», той же страх перед національним відродженням автохтонної більшости. Респондент не помічає свого нонсенсу: каже про переваги компактного розміщення українських областей порівняно з РФ і водночас бачить всю Україну в хуторах очима покійного Столипіна, зовсім не бере до уваги те, що ця незалежна країна ще не мала національно-свідомого і сильного керівника держави. Та й сам пан Юрій міг би йому хоч якось заперечити, здається, він історик. Я не став марнувати часу, бо для мене, н.-фантаста, саме слово «космополіт» у такому значенні неприйнятне, а тому не може й кількома літерами торкатися величного Космосу. Ось така діалектика майже без емоційного супроводу!

      Олекса Палійчук.