ЩО НЕБЕЗПЕЧНО ІГНОРУВАТИ?! | Друк |

     Не вважаю себе фаталістом чи містиком, шаную всіх великих учителів людства, що, кожен у свій час, упокорювали грубі психо-фізіологічні інстинкти гомо сапіенса, хоч іноді задаюся думкою: а насправді ми вже дозріли до безсмертя власної душі?.. Згадується сакральна фраза Лесі Українки: «Я в серці маю те, що не вмирає», і тут же – а чи не була то її  згорьована надія на нашу вдячну оцінку і пам’ять?
     Навмисне не буду торкатися суперечливих поглядів пізнього Стівена Хокінга і сучасного Метіо Кайку або матеріаліста й ідеаліста взагалі. Знаю, матеріалізм теоретично слабкий супроти Бога, адже, замінивши його «природою», він все одно мусив ту природу одухотворити: «природа дала», «створила» тощо. Абсолютна істина попереду й, очевидно, недосяжна, як і сам «пізнаванний, але не пізнаний» світ. Одначе мушу визнати: я́к би не прагнули ми задовольнити свою ненаситну допитливість, мій вид у цілому знатиме не більше, ніж того вартий. І тут не має значення, на нашу еволюцію впливає чиясь вища сила, чи наш організм сам набуває чудесної властивості вдосконалюватися, розвиватися.
    Заради того розвитку мусимо задуматися над поточними процесами свого буття, щоб уникнути стратегічних втрат. Не тривожу цього разу «совість» і «справедливість», а от «логіку», «пам’ять» і «допитливість» не полишаю. Бо зловісною тінню нависає над нами добре відоме і частково знайоме з минулого століття поняття «апокаліпсис». Укотре пишу для тих розумників, які вирішили, ніби можуть керувати долею цілих народів, зокрема, в когось забирати землі та води і комусь передавати для особистої слави серед підданих, задовольняючи їхню злощасну трійку Ж – жадібність, жорстокість і жлобство.
    Яка благодушна самовпевненість, наче й не було історичних уроків! Наче Універсум упорядковує і береже в балансі земну цивілізацію, не помічаючи наших менталітетів, особистих уподобань, егоїстичних інтересів. Наче глобальна злочинна дія може безкарно випадати з основоположного фундаменту Світобудови, за яким кожна причина стає певним наслідком, а той стає причиною для наступного наслідку. Зізнаюся, я доволі прискіпливо ставлюся до біблійних афоризмів, але тисячолітнього досвіду людства у багатьох з них не заперечиш, як наприклад у Книзі Екклезіаста: «ХТО КОПАЄ ЯМУ, САМ У НЕЇ ВПАДЕ» (10: 8). Оскільки механізми цієї відплати таяться у світі тонких матерій і нам недоступні, зауважу: вкрай небезпечно ігнорувати незбагненне для нас балансування: редагуймо свої менталітети!
    Я не фаталіст і не містик, але маю якесь інтуїтивне, вважаю, закономірне передчуття, шо людство, якщо вціліє, відкриє для себе ще багато дуже дивних і сьогодні недоступних таємниць.

    Олекса Палійчук.