І доволі картинне, вже спостерігаємо у боротьбі за наступне президентство. Стає дедалі зрозумілішою причина указу Зеленського про закриття трьох проросійських телеканалів, хоч, правда, цілком резонно звучать застереження з усіх боків, що цей крок без послідовного розвитку матиме лише епізодичне значення. Головний його суперник Порошенко укотре заявляє,  особливо на своєму медійному майданчику в Ганапольського «Ехо України», про готовність допомогти в корисному для країни реформуванні. Не будемо судити про щирість тих слів, але як дипломатичний жест у цій ситуації вони цілком годяться.
     Звісно, головним суперником сьогодні називаємо Порошенка, та аж ніяк не єдиною альтернативою діючому президенту, бо за три роки багато що може змінитися. Тим часом якраз приклад попередника, як треба доводити задуману справу до логічного завершення, може стати в пригоді Зеленському. Знаємо, до ідеї рятівного для себе і дуже потрібного Україні Томосу той залучив навіть свою сім’ю, і вдячні українці завели його аж до 2 туру виборів, хоч спочатку не видно було й надії: він уже не опирався «Ньюзвану», що «валив» його організовано й без упину, а на столичних вулицях переможно снували агітатори з газетою від Юлії Тимошенко.
     І Порошенко, ймовірно, виграв би вибори, якби свої гасла на користь автохтонній більшості став реалізовувати не наприкінці власної каденції. Якби краще оцінив свого «шкурного» противника Коломойського та не дозволив сформуватися на антиукраїнських настроях і ролях його інструменту Зе. Якби не вчиняв гріха супроти знаменитого етнічного українця – науковця й успішного господарника, голови Аграрної партії Віталія Скоцика.
     Я сам голосував у 2 турі й агітував за Порошенка як за менше зло. Так, знаю і не забуваю свою та чужу ментальну гріховність,  але так само знаю: еволюція нерозлучна з гуманізмом, який визначає напрям і доцільність нашої цивілізації та загалом існування людства. Якраз його писані й неписані закони має витримувати будь-яке суперництво.

     Олекса Палійчук.