Звісно, ми цінуємо Віталія Портникова за протилежну багатьом московським юдеям позицію щодо України, та на його об’єктивність, вважаю, впливає не до кінця відредагована власна ментальність: він може критикувати й нас, етнічних українців, і це добре, бо є за що і критикувати, і соромити, але аналітик занадто виразно "не помічає" помилок юдеїв у ставленні до українців-автохтонів як у нашому суспільстві, так і поза ним, а від цих умов залежить не лише довіра до нього, а й реальна його користь.
    Я́к сьогодні можна обходити увагою висновок академіка Леоніда Шульмана, що стосується вже традиційних юдейських грабе́ль в Україні, або слово поета Мойсея Фішбейна про справжнього Романа Шухевича?! Я́к не зреагувати на позицію Ізраїлю щодо жахливого Голодомору в Україні?! Не відповісти належним чином зухвалому ізраїльському послу?! Тенденції бачимо доволі значні та промовисті.
    Немов за більшовицьких часів, у претензійно названому  «політклубі», Віталій Портников узявся навчати нас політичного мислення. Сумніваюся, в доцільності подібного глобального задуму за участю одного автора з ось такими характеристиками. Тут не може бути жодних ментальних заквасок та вивертів, що суперечать стратегічній ідеології етнічної національної більшости, інакше поняття «щирість» знову лишиться в одних анекдотах.
    За своїм проєктом і форматом автор явно заблукав у минулих категоріях, тому прошу вибачити мені за бажання відіслати його на фантастичній машині часу в Українську революцію 1917–1921 років!

    Олекса Палійчук.