ХТО ХОЧЕ ЇСТИ "КАШУ" АРЕСТОВИЧА? | Друк |

ХТО ХОЧЕ ЇСТИ «КАШУ» АРЕСТОВИЧА?

“Я вважаю, що мистецтво поза політикою. Я вважаю, що спорт поза політикою. І те, що ми воюємо з путінським режимом, не означає, щоми повинні заперечувати російську культуру, виганяти Достоєвського, не слухати Рахманінова”, («Арестович назвав головну помилку Зеленського». https://dilo.net.ua/novyny/arestovych-nazvav-golovnu-pomylku-zelenskogo/).

    Хе-хе, посилаючись на цю статтю, сучасні юдеї, певне, мали б вельми пошкодувати, що під час Другої світової війни в СРСР не було моди на вивчення німецької літературної класики. Тепер серйозно: кидаючи тінь на В’ятровича і Порошенка, автор пропонує нам «кашу», зовсім недоречну не тільки за часом, а й за глуздом узагалі, бо ні той ні той не виступав супроти світової класики, тим більше, супроти Достоєвського з українським корінням, тож докір Зеленському тут не має резону. Задумка штучна.
   Тенденційно назвавши і Рахманінова, автор, одначе, замовчує важливу для сучасного українця і неприємну для Путіна інформацію про те, що знаменитий композитор, піаніст і диригент - «онук молдавського господаря Стефана Великого» - сприйняв лише лютневу революцію і рішуче відкинув більшовицький переворот, бо «життя без мистецтва» бачив «безцільним». (Вікіпедія). 
   
Разом зо всією сім’єю композитор покинув країну. В 1918 році він гастролює в Сканлинавії, а вже 10 листопада того ж року мешканець Нью-Йорка. Ось таку доволі промовисту відповідь має автор статті від самого Рахманінова! А  читачі – далеко не оригінальну – історію, як можна «еволюціонувати» протягом свого політичного життя. Кажу про шлях від примітивно-злісної обструкції українського націоналізму до пропонованого нам «виховного уроку». https://paliychuk.in.ua/index.php/statti/247-2018-07-17-16-07-45   
    Арестович уперто не дає забути про себе, певною мірою це сприяє його всіляким посадам, а також спонукає до контактів офіційні ЗМІ, але пора забувати нашого героя вже таки настала. У першу чергу маю на увазі справді найважливіший сьогодні для країни телепростір «Великий Львів», тим-то раджу йому вдосконалити свій штатний розпис, що дало б змогу ліпше вивчати шляхи часто згадуваних респондентів, їхню специфіку. Переконаний, наші спогади мають провокувати лише корисні, тобто повчальні екскурси в столипінські часи.   
    Заголовок моєї відповіді від скептика. Саме він розцінив статтю Арестовича як спробу під камуфляжем приємного докору більше сподобатись її адресатові, бо в ньому знову бачить президента України.

    Олекса Палійчук.