Наклепницький випад особи, що ховається під нікнеймом «Сибіряк», спонукав мене повернутися до попередньої теми, опублікованої під заголовком «Запрошення до подвигів», зокрема дещо поглибити висвітлення абзацу: < Ненормативна топоніміка в Росії має давні традиції. За підрахунками В.Д.Назарова,"Неполное изучение источников XV-XVI веков позволяет выявить для того времени 67 русских топонимических названий (около 0.1 %), производных от обсценной лексики, например, речки: Блядея; Еботенка, Наебуха и Ненаебуха; волость Елда; пустоши Пердилово, Пердухино, Пердунова, Хуярово, Пезделёво-Долгое, Пиздино, Пиздоклеин починок; починки Пердунов и Пердякин; деревни Пердуново (две), Мандино, Пезделка, Пизденково, Пиздюрино, Хуйково, Ебехово, Поиблица; селища Мудищево, Бздунишка; овраги Блядейский отвершек, Пересеря; местности Бздихина поляна и урочище Бздихино".>
Як автор статті, я тут нічого не вигадував. За всіма правилами, цитовані слова взяв у лапки і додав посилання: «7. Назаров В. Д. "Срамословие" в топонимике России XV-XVI вв. // "А се грехи злые, смертные..." М., Ладомир. 1999. С.551-566». Це слова відомого російського вченого-дослідника, повторювані на багатьох російських сайтах. І йдеться в них, як бачить читач, у першу чергу не про якийсь відокремлений фольклорний мат, а про «топонимические названия». Інша справа, що ці назви можна назвати ще «матерными» (див., наприклад, NR2.Ru: Россияне спасаются бегством из «матерных» деревень). Але від цього справа чи проблема не змінюється, якраз о тім і пишемо. Як мовиться, що було, те було, і що є, те є. Прогресивно настроєні росіяни не хочуть миритися з такими назвами і не бояться відверто про них говорити у ЗМІ. А от знаходяться подекуди й такі, що вдаються до «відбрикувальних» інсинуацій. Особисто я підтримую перших.
Власну етнокультуру, її історію професійно досліджують багато російських учених. З-поміж них назву хоча б Н.Л. Пушкарьову – доктора історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту етнології та антропології РАН. У своїх працях вона, як й інші, теж використовує згадувану працю В.Д.Назарова. Додам: на її особистій сторінці http://www.pushkareva.da.ru/ ви довідаєтеся чимало цікавого про цю симпатичну і розумну жінку, про її визначні наукові досягнення. Вона автор багатьох монографій та статей. За її участю вийшла у світ «первая книга многотомного проекта, посвящена различным аспектам сексуальности в жизни русских на протяжении многовековой истории нашего народа. Собранные вместе малоизвестные тексты, (многие из которых – уникальные свидетельства очевидцев) позволяют по-новому взглянуть на то, как жили и любили наши предки, что считали дозволенным и запретным в отношениях между мужчиной и женщиной, что публично осуждали, а на что попросту не обращали внимания». Читай: «А се грехи злые, смертные…»: русская семейная и сексуальная культура глазами историков, этнографов, литераторов, фольклористов, правоведов и богословов XIX- начала XX века/ Сост. Н.Л. Пушкарева, Л.В. Бессмертных.-М.: Ладомир, 2004.-746с. http://www.aonb.astrakhan.net/index.php?option=com_content&task=view&id=146&Itemid=248
Отож перш ніж вискакувати, як Пилип з конопель, декотрим вельми сконфуженим особам краще відкинути запічні лінощі та поцікавитись історією власного народу.
Олекса Палійчук.
________________________________________________________________________
«Народна правда», 05.11.2009. http://narodna.pravda.com.ua/foreign/4af2ae7ae91fa/