День від дня не кращий. Негативні події для України розгортаються з шаленою швидкістю. Російські центри та їхня креатура успішно розширюють прорив в українській обороні. А чому поспішають? …Намагаються не дати противникові опам’ятатися. Такі воєнні правила наступу. Противник же у них не хто інший, як сам український народ?! Той, що віками прагнув незалежності і національного відродження.

Яку нам хочуть накинути «спільну» історію? Що – далі слатимемо на «Івашку Мазепу» прокляття, «анафему нє точію сугубо і трегубо, но многогубо» за те, що той хотів скористатися походом Карла XII і визволити Україну? І водночас як зразкові васали мовчатимемемо про Андрусівське перемир’я 1667 р., за яким Московська держава зрадила Україну і передала полякам її Правобережжя? «Умови перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Б.Хмельницьким, Ю.Хмельницьким та І.Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини – Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році» (Вільна енциклопедія»). І все те відбулося задовго до вимушеного рішення Івана Мазепи.

Чи, може, знову почнемо оспівувати перемогу Росії під Полтавою, лише натяком згадувати про винищення українського населення у Батурині і замовчувати поразку російських військ під Конотопом?.. Якраз такими тлумаченнями історії сьогодні рябіють російські засоби масової інформації, з ними їхні автори безцеремонно вриваються в українські, сіючи не тільки шкурну тенденційність, а й просто зухвалу брехню.

Таким «науковим альянсом» ще могли б тут похвалитися творці спільної історії для ведмедів та бджіл або лисиць і курей. А що – цікава для вас пропозиція, пане Табачник! Починайте! З вашими, м’яко кажучи, довільними трактуваннями історії в жанрі «фентезі» це може навіть викликати певний інтерес.

Позбавити незалежну державу права самостійно вивчати і розвивати історію власного народу – безпрецедентний удар по її незалежності, по її  честі. І як називатиметься та влада, що дозволить собі таке вчинити?! Зрештою, я дуже сумніваюся, що ваша «Ставка» добре прорахувала можливі наслідки таких поспішних операцій. Запаморочення від успіхів – так воно називається і, як правило, кепсько для всіх закінчується. Бо цинічно провокує розкол України вже не так за географічними ознаками, як за етнічними.

Ви ж, пане Табачник, мабуть, не думаєте, що українці віками клали свої голови лише за те, щоб ви сьогодні стали міністром або хтось так само конкретно – мільярдером чи Президентом. Будь-яка влада має основоположні обов’язки. Для України, що стала незалежною, це насамперед реальний суверенітет і національне відродження, неможливе без повернення зросійщеним українцям рідної мови. Якщо батько з тих чи тих причин втратив руку, зовсім не означає, що її мають втрачати також його нащадки. І подібне каліцтво мусить припинити держава, інакше то вже буде якась чужа, не українська держава. Йдеться насамперед про українців на їхній історичній Батьківщині, я вже тут не кажу про діаспорних українців, яким їхня матірна країна теж повинна допомагати певною мірою зберегти свою ідентичність.

Надійна влада – наче вправний капітан, який успішно проводить корабель мимо скель і мілин у призначений порт. Він може перечекати бурю десь у транзитному порту, але не смикається назад і не розпродує по дорозі такелаж.

Олекса Палійчук.

______________

Опубліковано під редакційним заголовком у газ. "Українське слово", № 21 за 26 травня – 1 червня 2010 р.