ДЕЩО ПРО АМБІЦІЙНИЙ СВЕРБІЖ ТА ДУЕЛЯНТІВ | Друк |

Наближаються чергові вибори до Верховної Ради України, і наші комуністи занервували: опитування показують, що 3-відсотковий бар’єр вони можуть не подолати. Це зрозуміли і «регіонали» – теж занепокоїлися: хтозна куди відійде частина червонопрапорних симпатиків, може, навіть до О.Тягнибока? І донецькі, не ликом шиті, хлопці дозволили комуністам піти погуляти по електоральних угіддях, набрати рейтингового жирку. Навіть дозволили сучасним ленінцям посварити себе пальчиком. Ще й підіграли їм – свого пальчика вийняли з кишені: но-но! Можемо тепер без вас обійтися. У нас є «тушки».

Та на магістральному напрямку ті й ті міцно обнялись, як побратими: за всяку ціну треба «завалити Юльку». Для цього навіть вигребли газову справу, і тут… аж присвиснув пролетаріат із близьким до себе людом: як так – забрати у держави й віддати олігархові?! Та що там якісь дрібні юридичні закарлючки, якщо за той газ Москві уже заплачено, і платив не Фірташ! Чому комуністи не захищають інтереси держави? Тож якраз премєр Ю.Тимошенко повертала їй громадське майно, а якщо продавала, то дуже дорого. Що сталося з комуністами?! Чи не дарма вони себе так називають?.. Бо ж тільки облудно піаряться: то націоналістів проклинають, то проекти законів подають, наперед знаючи, що їх ВР не схвалить, скажімо, про повернення смертної кари, націоналізацію цілих галузей господарства… Тим-то, як у казці зі щасливим кінцем, перестає впливати на людей войовничий пафос вождя КПУ П.Симоненка.

Ось так помилилися коаліційні стратеги, невдало для себе протиставившись тій самій Юльці в дуже важливій і вразливій для всієї України справі з мільярдними коштами. Ця операція ПР була наперед для неї програшна. Бо попри рішення будь-яких судів чи прокуратур народ лишився цілком на боці лідера БЮТу. І за таких атак вона може не хвилюватися за свій рейтинг, що б там не показували замовні опитування та скільки б її депутатів не обернулися на «тушок» (справді, «народ скаже – як завяже»).

Всебічний пресинг на лідера БЮТу в ЗМІ, покликаний затюкати і знищити найбільшого критика й політичного конкурента ПР, досі не дає бажаних результатів. І не дасть: надто хибна практика застосування примітивних, властивих лише для тоталітарних режимів, методів та прийомів. Адже сьогодні неможливо втримати інформацію лише в однополярному варіанті. До того ж, ПР випускає в ефір надто багато власних творців «ведмежих послуг», що викликають у слухача зовсім протилежний ефект. Публіку вже дратують обличчя постійних, визначених владою тлумачів, їхні агресивні наскоки і бойові пози, передбачені виверти-відповіді. Сьогодні людям подавай не словесну еквілібристику, а реальну доказовість, що вимірюється у матеріальному еквіваленті поліпшення їхнього життя.

Так, Юля Тимошенко може не хвилюватися за свій рейтинг і тоді, якщо донеччанин М.Левченко казатиме, що українська мова годиться лише для фольклору. Якщо недалекоглядний депутат В.Колісниченко з трибуни ВР вказуватиме Олегові Ляшку на його минуле ув’язнення і, закономірно, там же почує у відповідь про минулі ув’язнення В.Януковича. Якщо той самий В.Колісниченко стає рупором партії і на шкоду їй бореться з Інститутом національної пам’яті. Якщо знову ж таки В.Колісниченко на КДБешний лад влаштовує виставки проти ОУН-УПА, провокуючи тим самим український люд на зустрічні звинувачення. А таких є чимало, і сьогодні вже їх не сховати. То невже нова влада не розуміє, що реанімація минулого розбрату аж ніяк не консолідовує українське суспільство, до чого вона сама так голосисто закликає?

Юлію Тимошенко не вдасться відтіснити на маргінеси, якщо нову владу представляє Міністр освіти і науки Д.Табачник, який безсоромно фальсифікує історію України, запевняючи, що для українців «обмеження в Австро-Угорщині були жорсткіші, ніж у Росії». Який твердить, що «…галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане». Який у своїй книжці "Утиный суп" по-украински" натхненно фантазує на тему війни Західної України зі Східною, де, бачте, «индустриальный восток Украины сокрушит заробитчанский Запад в гражданской войне». І видає наслідок: «… на пространстве от Дона до Карпат не осталось ни одного носителя мовы, а шароварно-трембитная культура перешла в разряд археологических». Безглузда й аморальна, ця особиста «вендета» Д.Табачника українському народові триває.

Авжеж, слово не горобець, вилетіло – не піймаєш. Д.Табачнику вже не відхреститися від негідних вчинків. Але наступним своїм висуванцям на високі посади ПР має упорядкувати мізки і дисциплінувати язики – на користь собі та її лідеру. Відомо, почет робить короля. Тут Президентові і власних помилок вистачає: нелегко опанувати всі ті ритуали й приписи потрібного для його нового статусу етикету.

Юлії Тимошенко не загрожує забуття, якщо сотні зовнішніх і внутрішніх полюцерів день у день вульгарно ображатимуть її в Інтернеті. Якщо для цькування зумисне дібрано ці, розраховані на невибагливі вуха, випади типу «Капітальман» та «Григян», галахічна єврейка… А хоч би єврейка, то що – це великий гріх? Он в Австрії 13 років поспіль федеральним канцлером був єврей Бруно Крайський; французи не шукають єврейського коріння у свого президента Ніколя Саркозі… Таке на офіційному рівні було б можливе і в повноцінній європейській державі Україні, але не в тій, що потворною калікою дибає за посестрами з роздвоєним, як у гадюки, язиком. Не в тій, де повсякчас визріватиме і наростатиме боротьба з таким каліцтвом, де не вщухатиме ненависть українця до новітніх компрачикосів. …Напевне, щоб до такої демократії прийти, нам судилося спочатку отримати «щирих українців» Януковича та Азарова.

Певного дискомфорту і шкоди Юлії Тимошенко ПР завдає лише своїми діями на розкол опозиції за вивіреним принципом «розділяй і пануй». Справді, тут розрахунок безпомилковий. Амбіційний свербіж у нашому класичному виконанні прокидається вже автоматично і спрацьовує напрочуд ефективно. «Де три українці, там два гетьмани»,– всі ми про цей прикрий, мало не родовий ґандж знаємо, а от позбутися його не можемо, як наркотику. На кожному відтинку свого історичного шляху знаходимо собі для цього виправдання. Як завжди, забуваємо про різницю у ваговій категорії потенційних союзників, про реальний внесок у спільну справу кожного.

І вже той чи той національно-свідомий пан хоче, аби Слон зменшився до розмірів цапа та, як цап, поводився; щоб, наперекір силам тяжіння, Земля оберталась довкола Місяця. Бо тільки він, Богом обраний стратег, найкраще бачить українську біду і знає, як із неї славетно вийти. І не полишить своєї гонорової позиції навіть на короткий вирішальний час – уперто, затято, принципово. Та зовсім не хоче подумати, ким і в якій дірці він опиниться, якщо справді «завалять Юльку».

Така от сьогодні вималювалась картина, де владний та опозиційний політики запеклими дуелянтами танцюють у своєму нескінченному поєдинку. Бо перший ігнорує права другого, а другий цього не прощає. Час від часу вони ще тлумачать один одному про те, що в цивілізованих країнах влада і опозиція працюють разом.

Олекса Палійчук.

 

___________________

Опубліковано в газ. "Літературна Україна" (№26 за 29 липня 2010 року).