СПОКУСА

Мабуть, сонечко насправді
полюбило нашу хату -
веселуху, щебетуху,
білобоку і чубату.

Знову нас воно питає:
"Де Василько? Де Малятко?"-
заглядає у віконце
рудуватим кошенятком.

Сині-сині має очі,
промінцями сяють вуса...
То погратися з дитятком
узяла його спокуса.

КАВАЛЕРІЯ

Взяв мене на коника
мій татусь.
Підхопив я повода:
ой промчусь!
Кониченько весело -
гоп-гоп-гоп,
слухається повода -
гаття, ксоб!*
Дід мій усміхається
ще здаля:
"Гляньте - кавалерія!..
ВІдкіля??"

___________

* Праворуч, ліворуч.

РИБКА

Якось я стояв на бережку -
роздивлявся, що і як там у ставку.
От стою собі, дивлюсь...
Коли рибка, славна рибка -
плюсь-плюсь-плюсь.
Видно, спритна
вертхвістка,
та ми хлопці-молодці.
Зараз будеш ти у мене
в кулаці.
Присідаю...
нахиляюсь...
Хап!
Рибка - фіть,
а я у воду -
ляп!!

НУМО РАЗОМ!

На городи, на лани
йдуть в атаку бур’яни.
І повзучі, і летючі,
і хапливі, і колючі –
всі живучі, всі презлючі:
– Ми йдемó,
йдемо,
йдемо,
всі поля заберемó! –
Я злякався?.. Що ви?! Що ви?!
Мить – і теж насупив брови:
– Не хваліться, бур’яни,
вам не виграти війни.
Ось на пагорби й долини
вийшли люди і машини,
серед них і татко мій.
Це вже бій, почався бій!
Ну, а сам я що роблю?
Ну, а сам чого стою?
І… хапаю в руки сапку:
– Я з тобою, чуєш, татку?!
Адже сунуть вороги!.. –
Озираюсь навкруги:
– Де ви, Ніно, Катю, Олю?!
Не баріться, Левку, Толю!..
Нумо разом у дорогу –
урожаю на підмогу

МОЛОДЕЦЬ

Не жучок, а молодець,
він мисливець, ві ловець.
Он поліз у гущу листя:
там шкідлива попелиця.
А тепер на квітку сів -
починає пити сік.
Гляньте, гляньте на жучка:
як розправив хоботка!

ОТ КОМАХА!

На мою рябу хустину
(в клітку-риску-горошину)
бедрик** залетів.
Певне, думав, бідолаха
(от роззява! от комаха!),
що на квітку сів.
___________________
** Бедрик - сонечко, божа корівка.

КОСТИК

Завше біг позаду всіх
боязкий наш Костик.
Через те не раз чув сміх
і словечко прикре – Хвостик.

Якось хлопець не стерпів
і – собі на подив
обігнав товаришів
одного за одним.

Озирнувся: все гаразд.
І чого боявся?..
Завтра спробую ще раз –
Костик усміхався.

Раз та раз і – вже, дивись,
хлопця не впізнати.
Вже йому кричать: «Спинись!
Перестань ганяти!»

Вже у будь-який кінець
мчить він без вагання.
І такий наш бігунець
в іграх, на змаганнях.

А той  «Хвостик» був, як сон:
бачили – забули.
Нині Костик – чемпіон.
Ви, напевне, чули.

ВЕСЕЛИЙ ПРОМІНЬ

Веселий промінь - цар забав -
гуляв сьогодні пішки
і всіх довкола зачіпав,
і дарував усмішки.

Таким навідався до нас,
вигадливим на втіху.
Як обійшов героєм клас,
підняв гірлянду сміху.

Він обминув лише Валька,
його зневажив око,
бо той образив малюка,
повівся з ним жорстоко.

НАША МОВА

Двовірш
1.
Ми щодня і щохвилини
слово нижемо до слова,
мов чудесні намистини, -
так виходить наша мова.
Ми, щодня - це всі довкола:
тато, мама, дід, бабуся,
телевізор, книга, школа...
Мови тої сам я вчуся.
Що без мови знали б люди?
А що вміли б?
Страх як мало.
Уяви собі, що всюди
на Землі її не стало.
Зникли пісня, вірш і казка –
тільки виски, гуки, храпи...
Чим тоді, - скажи, будь ласка,
відрізнявся б ти від мавпи?..
Ось яка в нас, друже, мова –
чарівниця,
трудівниця.
Не зіпсуй же їй ні слова,
не сміти в її світлицях.
2.
Ми щодня і щохвилини
перли сиплемо іскристо –
вік на грудях України
сяє чарами намисто.
Бачу в ньому хату, верби,
ниви, сонце і тумани...
Недарма учитель твердить:
«Мова - скарб твій незрівнянний.
Мова - друг твій незрадливий,
мова - це тебе частина.
Тільки з нею ти щасливий,
тільки з нею ти людина».

СОРОКА І ГРАК

Раз хвалилася Сорока:
"Я красива, білобока,
а ти, Граче-неборяче,
тільки чорний, чорний завше".
Грак послухав те ще трішки
і - сказав не без усмішки:
"Ти б, сусідко, не хвалилась,
а в люстерко подивилась.
Бо сумна твоя картина:
вже не хвіст - одна пір'їна.
...Як яйце хотіла вкрасти -
Пес хапнув тебе зубастий".

ЗАМЕТІЛЬ

Відкіль, скажи мені, відкіль
взялася ти, шалена заметіль?..
На мене стільки накрутила, намела,
сніговиком до хати повела!

«Відтіль я, хлопчику, відтіль,
із хмар взялась метелиця-крутіль.
Там замерзають крапельки води
і падають сніжинками сюди.

У нас від рання тут великий рух.
То править Вітер – наш крутий пастух,
усіх жене могутніми крильми
на бал її величності Зими».