СПОКУСА
Мабуть, сонечко насправді полюбило нашу хату - веселуху, щебетуху, білобоку і чубату.
Знову нас воно питає: "Де Василько? Де Малятко?"- заглядає у віконце рудуватим кошенятком.
Сині-сині має очі, промінцями сяють вуса... То погратися з дитятком узяла його спокуса.
КАВАЛЕРІЯ
Взяв мене на коника мій татусь. Підхопив я повода: ой промчусь! Кониченько весело - гоп-гоп-гоп, слухається повода - гаття, ксоб!* Дід мій усміхається ще здаля: "Гляньте - кавалерія!.. ВІдкіля??"
___________
* Праворуч, ліворуч.
РИБКА
Якось я стояв на бережку - роздивлявся, що і як там у ставку. От стою собі, дивлюсь... Коли рибка, славна рибка - плюсь-плюсь-плюсь. Видно, спритна вертхвістка, та ми хлопці-молодці. Зараз будеш ти у мене в кулаці. Присідаю... нахиляюсь... Хап! Рибка - фіть, а я у воду - ляп!!
НУМО РАЗОМ!
На городи, на лани йдуть в атаку бур’яни. І повзучі, і летючі, і хапливі, і колючі – всі живучі, всі презлючі: – Ми йдемó, йдемо, йдемо, всі поля заберемó! – Я злякався?.. Що ви?! Що ви?! Мить – і теж насупив брови: – Не хваліться, бур’яни, вам не виграти війни. Ось на пагорби й долини вийшли люди і машини, серед них і татко мій. Це вже бій, почався бій! Ну, а сам я що роблю? Ну, а сам чого стою? І… хапаю в руки сапку: – Я з тобою, чуєш, татку?! Адже сунуть вороги!.. – Озираюсь навкруги: – Де ви, Ніно, Катю, Олю?! Не баріться, Левку, Толю!.. Нумо разом у дорогу – урожаю на підмогу
МОЛОДЕЦЬ
Не жучок, а молодець, він мисливець, ві ловець. Он поліз у гущу листя: там шкідлива попелиця. А тепер на квітку сів - починає пити сік. Гляньте, гляньте на жучка: як розправив хоботка!
ОТ КОМАХА!
На мою рябу хустину (в клітку-риску-горошину) бедрик** залетів. Певне, думав, бідолаха (от роззява! от комаха!), що на квітку сів. ___________________ ** Бедрик - сонечко, божа корівка.
КОСТИК
Завше біг позаду всіх боязкий наш Костик. Через те не раз чув сміх і словечко прикре – Хвостик.
Якось хлопець не стерпів і – собі на подив обігнав товаришів одного за одним.
Озирнувся: все гаразд. І чого боявся?.. Завтра спробую ще раз – Костик усміхався.
Раз та раз і – вже, дивись, хлопця не впізнати. Вже йому кричать: «Спинись! Перестань ганяти!»
Вже у будь-який кінець мчить він без вагання. І такий наш бігунець в іграх, на змаганнях.
А той «Хвостик» був, як сон: бачили – забули. Нині Костик – чемпіон. Ви, напевне, чули.
ВЕСЕЛИЙ ПРОМІНЬ
Веселий промінь - цар забав - гуляв сьогодні пішки і всіх довкола зачіпав, і дарував усмішки.
Таким навідався до нас, вигадливим на втіху. Як обійшов героєм клас, підняв гірлянду сміху.
Він обминув лише Валька, його зневажив око, бо той образив малюка, повівся з ним жорстоко.
НАША МОВА
Двовірш 1. Ми щодня і щохвилини слово нижемо до слова, мов чудесні намистини, - так виходить наша мова. Ми, щодня - це всі довкола: тато, мама, дід, бабуся, телевізор, книга, школа... Мови тої сам я вчуся. Що без мови знали б люди? А що вміли б? Страх як мало. Уяви собі, що всюди на Землі її не стало. Зникли пісня, вірш і казка – тільки виски, гуки, храпи... Чим тоді, - скажи, будь ласка, відрізнявся б ти від мавпи?.. Ось яка в нас, друже, мова – чарівниця, трудівниця. Не зіпсуй же їй ні слова, не сміти в її світлицях. 2. Ми щодня і щохвилини перли сиплемо іскристо – вік на грудях України сяє чарами намисто. Бачу в ньому хату, верби, ниви, сонце і тумани... Недарма учитель твердить: «Мова - скарб твій незрівнянний. Мова - друг твій незрадливий, мова - це тебе частина. Тільки з нею ти щасливий, тільки з нею ти людина».
СОРОКА І ГРАК
Раз хвалилася Сорока: "Я красива, білобока, а ти, Граче-неборяче, тільки чорний, чорний завше". Грак послухав те ще трішки і - сказав не без усмішки: "Ти б, сусідко, не хвалилась, а в люстерко подивилась. Бо сумна твоя картина: вже не хвіст - одна пір'їна. ...Як яйце хотіла вкрасти - Пес хапнув тебе зубастий".
ЗАМЕТІЛЬ
Відкіль, скажи мені, відкіль взялася ти, шалена заметіль?.. На мене стільки накрутила, намела, сніговиком до хати повела!
«Відтіль я, хлопчику, відтіль, із хмар взялась метелиця-крутіль. Там замерзають крапельки води і падають сніжинками сюди.
У нас від рання тут великий рух. То править Вітер – наш крутий пастух, усіх жене могутніми крильми на бал її величності Зими».
|