Вірші Олекси Палійчука вчать любити Батьківщину, рідну мову, виховують гідні людські риси.

Тут і пори року, загадки, скоромовки тощо.

Сам досвідчений педагог, автор уміє в доступній формі донести до дітей свою думку, всебічно й оригінально показати всі її корисні грані.

Щирими і зрозумілими дітям словами звертається він до Батьківщини у вірші «Дорога Україна».

З вірша «Ми у Каневі були» маленький читач довідається, як жваво і невимушено описує свої враження від побаченого його ровесниця.

оскільки за тематикою орієнтована на навчально:виховні програми дитсадків та шкіл.

Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга» 2015 року.

ДОРОГА УКРАЇНА

Краю мій рідний, моя Україно,

скрізь я торкнуся тебе неодмінно.

Гай защебече мені солов’їно –

знаю, це ти, дорога Україно.

Поле заманить мене безгомінно –

знаю, це ти, дорога Україно.

Хвилі до мене примчать білопінно –

знаю, це ти, дорога Україно...

Завше і скрізь я всім серцем незмінно

буду любити тебе, Україно.

КИЇВ

Осяяний промінням слави,

золотоверхий, величавий,

ген:ген розкинувся довкола

на вічних пагорбах і долах

мій рідний Київ, місто:сад,

моя столиця. Святоград.

Йому тополі і каштани

клечають вулиці, майдани,

милує душу сам Дніпро;

для нього стелиться метро...

Йому поклав любов і труд

наш мудрий люд, красивий люд.

МИ У КАНЕВІ БУЛИ

Ми у Каневі були.

Ми ракетою швидкою,

ну, звичайно, річковою,

вci туди пливли.

I як тільки допливли,

то відразу поспішили

на ту кручу, до могили,

де cтepiг Дніпра i нас

кам’яний Тарас.

Там були, мабуть, годину:

клали квіти i калину,

i китайку на граніт.

А задуманий мій дід

мовив, ставши на коліна:

«Ти, наш батьку, брате, сину,

вчиш любити Україну,

вчиш любити цілий світ».

А тоді нас підхопила

чемна жінка, просто мила,

каже: «Людоньки, ходім

у музей, Шевченків дім.

Там усе, що буде в силах,

покажу вам, розповім».

...Ну i дім! Оце так дім!

Весь живий поет у нім.

А людей...– нема де стати,

i всім хочеться, yciм,

про Тараса більше знати.

Я стояла, не крутилась,

мовчки слухала, дивилась,

а тоді шепнула враз:

«Тату, чули?.. Тату!.. Мамо!

Ми ж говоримо так само

i співаємо так само,

як i він, Тарас, дорогий Тарас!»

I така я рада стала,

засміялась, запишалась,

мов одразу підросла.

Так би й пісню заспівала,

коли б тут одна була...

I сказала я тій жінці

/а почули всі кутки/:

«Ми з Тарасом – українці,

ми з Тарасом – земляки!»

РІДНА УКРАЇНА

Є в нас люба спільна мати

для дідуся і маляти,

то безсмертна Батьківщина,

всім нам рідна Україна.

Є в нас віщий мудрий знак –

стародавній наш родак,

між усіх своя одміна,

Божий карб на видноті,

тож несе його Вкраїна у короні й на щиті.

Іменитий, величавий,

означає герб держави.

Іменитий і простий,

сяє тризуб золотий.

Є священний диво:птах

в синьо:жовтих кольорах;

нас ніколи не покине,

хоч летить на всіх вітрах.

Він веде вперед вождя,

він присяга, він суддя.

Бачить нас крізь мури:стіни

і – спитає, чи козак...

Онде прапор України –

честі нашої маяк.

ВЕСНА

Я з весною розмовляю.

Помовчу – і знов гукаю:

–  Бач, трава зазеленіла,

чуєш, річка зашуміла,

пісня лине над полями,

небо кличе журавлями –

то настала вже весна!

І підтакує луна:

–  Вже весна:а!..

СТРУМОК

Малий струмок долиною біжить.

Малий струмок підстрибує, звивається,

то грає, то дзюркоче, то бринить

і сотнями очей нам усміхається:

– Весна, школярики! Прийшла весна!

Озвався птах, земля заворушилася,

й – до чого вже кріпуча і тісна –

моя темниця крига розступилася!

Невже так буде завтра і щодня?!

Невже я вільний?.. Просто аж не віриться,

що знову вітерець переганя,

що сонечко в мені іскриться:міниться.

Я, граючись, до річки побіжу.

А з нею – аж до моря сивогривого

і всім:усім довкола розкажу

про свято Волі у струмка щасливого.

ПАГІНЕЦЬ

Молодець пагінець –

росте не питає;

чує: стеля (камінець),

натис, і – немає.

А зігнись він у ріг –

могила в неволі.

Так його застеріг

житній рід у полі.

Застеріг, наказав,

востаннє торкнувся:

«Поки сонця не дістав –

щоб і не хитнувся!

Добре, синку, це затям,

коли хочеш жити,

бо віднині будеш сам

їсти і родити».

Молодець пагінець –

росте не питає;

чує: стеля (камінець),

натис і – немає.

Він бадьорий, гінкий,

має чистий голос.

Не дивися, що малий, –

добрий буде колос.

А якийсь там рубець –

пусте для героя…

Молодець пагінець!

Рости на здоров’я!

КИЛИМОК

Простелився килимок

під самісінький горбок.

Розіслався перед нами

і аж грає кольорами.

Я підбіг до килимка:

чистота, поглянь, яка!..

То сьогодні засвіт:рано

дощик прав його старанно.

Кличу друзів до квіток:

«Пахне медом килимок!..

І послухайте уважно:

він сюрчить, гуде протяжно!..»

Отака в нас дивина.

Ось що виткала весна!

КОТИКИ

І пухнасті, і легенькі,

і сріблясто:білі,

спали котики маленькі

на вербовім гіллі.

Котики, котики –

лапки під животики.

Котики:коточки –

всі немов клубочки.

Молока із пластівцями

я взяла сьогодні:

може, котики без мами

і сидять голодні?

Прокидайтесь, котики,

умивайте ротики:

йде Орися:мати

вас погодувати…

Тільки що за чудеса?

Де мої коточки?

На вербі нова краса –

шелестять листочки.

БРАК

Скоромовка

–  Груба халтура,

стук:грюк, аби з рук,–

зирнув на шпаківню

приятель Крук.

–  Ще б пак, ще б пак,–

підтвердив Шпак.–

То не робота –

справжній брак.

НУМО РАЗОМ!

На городи, на лани

йдуть в атаку бур’яни.

І повзучі, і летючі,

і хапливі, і колючі –

всі живучі, всі презлючі:

– Ми йдемо,

йдемо,

йдемо,

всі поля заберемо! –

Я злякався?.. Що ви?! Що ви?!

Мить – і теж насупив брови:

– Не хваліться, бур’яни,

вам не виграти війни.

Ось на пагорби й долини

вийшли люди і машини,

серед них і татко мій.

Це вже бій, почався бій!

Ну, а сам я що роблю?

Ну, а сам чого стою?

І… хапаю в руки сапку:

–  Я з тобою, чуєш, татку?!

Адже сунуть вороги!.. –

Озираюсь навкруги:

–  Де ви, Ніно, Катю, Олю?!

Не баріться, Левку, Толю!..

Нумо разом у дорогу –

урожаю на підмогу

ХТО ЩО

Підхопив клубочка кіт

і по вулиці – кіть:кіть.

Пес калошу взяв стару,

загарчав: «Ой роздеру!»

Тільки Півень наш не грався:

він Поважним Дядьком звався.

НА КОНИКУ

Через леваду

по срібній росі

їдем на конику.

Їдемо всі:

Галя, Наталя,

Сашко і Роман.

Коника нашого

звати Каштан.

Їдемо, їдемо

аж до гайка.

Пісню співаємо

про козака.

ВІДГАДАЙ

–  За городами у лузі,

гей, ковалики живуть.

Добре нам уже відомі,

хоч нікого не кують.

Це людина?

–  Ні!

–  Тварина?

–  Ні!

–  Це птаха?

–  Ні! Така собі комаха!

За городами у лузі

славні коники живуть.

Добре нам уже відомі,

хоч нікого не везуть.

Це тварина?

–  Ні!

–  Це птаха?

–  Ні! Така собі комаха!

–  За городами у лузі

ще й корівоньки живуть.

Їх ніколи не доїли,

здавна божими зовуть.

Це тварина?

–  Ні!

–  Це птаха?

–  Ні! Така собі комаха!

–  За городами у лузі

жовтобрюшечки живуть.

І стрибають, і літають…

ну, кого ж то так зовуть?

–  Це комашка.

–  Ні. Це пташка.

М’ЯЧИК

І я бачив, і він бачив:

полетів угору м’ячик.

Полетіти полетів,

а вернутись не зумів.

Цілий двір уже годину

мружить очі на хмарину,

що все далі відплива

чи не з м’ячиком, бува.

Всі:усі, крім тітки Варки,

їй одній не видно хмарки,

їй лише б сухий куток,

довгі спиці та клубок.

Гей ти, м’ячику смугастий!

Що – не знаєш, як упасти?

Чи солодкий бачиш сон?

Чи потрапив у полон?..

Та озвалась до малечі

тітка Варка – вже надвечір:

«Ну, як тільки м’ячик ваш

не сподобався вороні,

то його шукайте аж...

аж на тому, ген, балконі».

Ой ви, тітко, тітко Варко!

Вам ні холодно ні жарко,

не лякають вас хмарки...

Чом раніше не сказали,

не звели в той бік руки?!

Видно, вгору не літали

ще ні разу вам клубки.

ЗАДАЧА

Іванко «два» до «двох» додав

й одразу похвалився:

–  Я вже задачу розв’язав!

На, татку, подивися!..

А Юля, чуєш, ні слівця:

ледача стала, видно.

Гризе ще досі олівця,

хоч і велика. Встидно!

Всміхнувся татко і сказав:

–  Ні. Юля не ледача.

У неї, синку, щоб ти знав,

задача трохи важча.

ЩОСЬ У ШАФІ…

Щось у шафі шаруділо,

шелестіло, шурхотіло,

шкряботіло, шамотіло…

Стало мені страшнувато:

–  Йой, де мама?!

Йой, де тато?! –

і раптом сам здогадався:

даремно, дивак, злякався.

То просто маленька миша!

Постукав по шафі –

настала тиша.

ТРАМВАЙ

Сьогодні я сонний, валюся із ніг,

бо спати минулої ночі не міг.

Лиш очі заплющу, і вже – ай:ай:ай! –

женеться за мною по місту трамвай.

Я вправо, я вліво, сховаюсь за дім,

а він, як собака, по сліду моїм.

Очиськами:фарами аж пропіка

і грізно гуркоче: «Зловлю шкідника!

На вікнах моїх ти розмазував джем,

по спинках сидінь малював олівцем!»

Даремне прошу я: «Спинись! Не займай!» –

женеться за мною по місту трамвай.

Даремне татусь мій над вухом гуде:

«Синочку, трамвай лиш по рейках іде!»

Та тільки:но вимовив я: «Вибачай.

Повір, більш не буду...» – спинився трамвай.

ДРУЗЯКА

Мимо Гальчиного двору

ми сьогодні йшли з Тарасом.

Ох і злющий там собака!

Величезний, бреше басом…

Я все ближче до паркана,

а Тарас: – Куди?! – гукає.–

Цей друзяка службу знає –

враз штанята полатає.

КОМАНДИР

Космонавт я, славний ас.

Вилітаю ось на Марс.

…Ви б хоч трохи, дядю, схудли –

я туди узяв би й вас.

Ну, гаразд.

Хай це буде тільки раз.

Я беру вас і тепер

за цукерку «гулівер».

Он сідайте на стільця…

Е, на вас нема лиця.

Так злякалися?.. А й справді!

От пішли дорослі дяді!..

І не смійтесь – це не жарт.

Я рушаю!

Раз, два…

Старт!

А:ля:ля:а:а…

Віддаляється Земля…

Ледве світиться здаля:а…

Що:о?.. Нікому не вставати!

Командир тут, дядю, я!!

Р:р:р… чах:чах.

Ми вже сіли – ох і ах!..

Тільки хто це вийшов з хати

і гукає на весь сад?..

Ех, вертаймося назад:

бабця прати починає, –

чули? – виварку шукає.

Бабця теж хоробрий ас:

прилетить хоч і на Марс.

Перетрусить всю планету

і знайде мою ракету.

ТРІШЕЧКИ

Жабеня маленьке,

жабеня зелене

якось перевальцем

підійшло до мене.

Жабеня маленьке

зовсім не боялось.

Жабеня, напевне,

просто дивувалось.

Я, скажу вам чесно,

трішечки злякався.

Трішечки. Бо скоро

також дивувався.

ВГОРУ – БЛИСЬ

Берег – лози, берег – луг,

а навпроти славний Буг.

Тут обидва ми не раз

ловим рибу – я й Тарас.

Лиш сьогодні переміна:

в лузі коні, запах сіна…

І сьогодні за порядком

тут пильнує сам наш татко.

Він же сіно подає,

я гукаю:

– Раз, два… є!

А Тарас – той забирає

і на возі розкладає

ще й на голову стає.

Каже татко:

– Гей, на возі!

Акуратно там… дивись!

Бо колеса на дорозі

теж уміють «вгору – блись».

І хутчій, аби те сіно

не намокло під дощем…

Я поставлю всім «відмінно»,

як додому довезем.

ЖУК

Ось навпроти суне жук –

видно, злюка з перших злюк.

Уступімося з дороги,

бо ще візьме нас на роги.

ДИВО

Я малюю Диво.

Тут – легенько,

тут – сміливо.

Що малюю? Диво.

І ліплю я Диво.

Тут ось рівно,

тут ось криво.

Що ліплю я? Диво…

Дід казав: була війна.

Раз на нього йшла Хана –  

і залізна, і страшна.

Врятуватися щасливо

помогло велике Диво.

ІВАН КОСМОНАВТ

Ми обидва друзі:

я і сивий коник.

Є у мене шабля,

в нього – срібний дзвоник.

Я сьогодні вранці

на коні отому

з молодечим свистом

вилетів із дому.

Не питав дороги:

що нам скелі:кручі

і бурхливі ріки,

і ліси дрімучі!

Не спиняли бурі,

ні густі тумани:

там із ворогами

б’ються два Івани.

Перший – то Царевич,

так мечем і крушить,

другий – Син Селянський,

що довбнею глушить.

Ось я вже на місці…

–  Биймо лиходіїв! –  

і – собі рубати

найстрашніших зміїв.

Покладу одного –

знову небезпека,

знов перед очима

клацає пащека…

Ой кипіла січа!..

А як змія вклали,

Кощія та відьму

легко вже піймали.

Там же відчинили

не одну темницю

і знайшли царівну,

і взяли жар:птицю…

–  Хто ти є, герою?

Де у тебе рани? –

глянули на мене

разом два Івани.

–  Ет, лише дряпнуло,

тим я не журюся.

Хто ж такий?.. Іваном:

Космонавтом звуся.

Навіть тато й мама

почали так звати,

бо я дуже хочу

в космосі літати.

Як піду до школи –

вчитимусь відмінно

і, ким хочу, стану,

стану неодмінно.

А тоді і в мене

буде кінь просити:

жару дай поїсти,

полум’я – запити.

Ой же ж тоді стану,

ой же ж тоді вийду

боронити правду,

побивати кривду!

–  Добре, тезку, добре.

Вчись по правді жити.

Правда, наче сонце:

буде вік світити.

Як мені потисли

руку два Івани,

глянув я: мій коник

знову дерев’яний.

СЛАВА ФІЗКУЛЬТУРІ!

Туп:туп –

через палку,

через куб.

Ніжки піднімаєм

і переступаєм.

Ніжки ліві,

ніжки праві – по шнурочку

і по лаві.

Рівно:рівно тут іди, не звертай,

не упади…

Знов доріжкою ступили –

вільно:вільно походили…

Ну, а зараз – розійдись!

Хто як хоче веселись!..

І бере Сашко м’яча –

котить у ворота,

Гриць біжить до обруча –

лазити охота.

Там же, коло турніка,

як приємно Юрі!

Він стрибає і гука:

«Слава фізкультурі!»

ХТО ВОНИ?

Той, що з вусами, придбав,

той, що з гребенем, украв.

Той лишився без хлібини,

той – без гарної пір’їни.

Як прийдеш в її оселю,

дасть найкращого коктейлю

і не склянку, а відро.

Їй самій за це добро

лиш траву зелену косять,

ба і в хату не запросять.

Цілий вік служив людині:

то для неї щось тягнув,

то носив її на спині...–

завше вірним другом був.

Він і досі їй за друга,

тільки рідко тягне плуга.

І не пташка, а літає,

і не зайчик, а стрибає. Ляже вам і так і сяк;

він, як дзига, він котючий

і – хоч круглий, мов їжак,– зовсім:зовсім не колючий, всередині порожняк.

Хоч він порохом не пахне,

та у небі гуркотить.

І... як гахне, як тарахне –

аж у хаті все бряжчить.

СУДДЯ

Раз, два, три… Стій!..

Біжи!..

Замри.

Хто не виконав наказу, програє мені відразу… А тепер піду вже я.

Ти рахуєш.

Ти суддя.

СУМНО

Наша гарна Юля дуже пустувала

і як стій дивися вишеньку зламала. Отаке зробила!..

Правда, нерозумно? Ось чому довкола сумно стало, сумно. Навіть засмутились два веселі гусі,

ті, що миють лапки, ті, що у бабусі.

А до чого ж гірко подивилась киця:

«Фе, яка незграба! Фе, яка шкідниця!»

НЕ РУШ!

Джміль я, джміль – хай знає кожний.

Не метелик і не хрущ. Я працюю, я серйозний. Не чіпай мене.

Не руш!

ХИТРА КІЗКА

Пов’язала кізка хустку й поскакала у капустку.

А ми кізоньку впізнали

і з капустоньки прогнали:

–  Геть!

МУЗИКАНТ

–  Нащо, Ромцю, так пихато відкопилюєш губу?

–  Хочу грати, як мій тато, хочу дмухати в трубу.

НЕМА ДІЛА

Гнівається щука,

ой хвостищем стука! Нема, каже, діла: зранку ще не їла.

Поставали дибки всі маленькі рибки, і – що тут робити?

Як таку схопити?!

МОРОКА

У нашого Бусла манна каша згусла.

Просто захолола, просто так і згусла.

Плачуть бусленята, дивляться на тата:

–  Зовсім захолола, зовсім:зовсім згусла! Каже всім Сорока:

–  От кому морока!.. У бідного Бусла манна каша згусла.

ОЙ ПРАЦЬОВИТИЙ!

Скоромовка

Тер Тимошко на тертці ріпу,

рвав Тимошко в городі свиріпу.

Брався Тимошко борщ варити…

Був Тимошко ой працьовитий!

ЦЕ ЧОТИРИ

Не підходьте ви до нас – раз. Не поможуть вам слова – два. Не беремо вас до гри – три.

Ви мурашника розрили… Прощавайте! – це чотири.

АЛЛО!

Знову літечко прийшло, знову їдемо в село.

Гей, дідусю і бабусю, зустрічайте нас, алло!

Хай стрічають у селі ячмені і картоплі, гречка, соняхи, ожина, і порічки, і малина, полуниця запашна, вишні, сливи і черешні, мак, цибуля і, нарешті, лопухи та бузина.

Хай стрічають у селі козенята і кролі, каченята і курчата, кошенята, цуценята, ластів’ята і джмелі.

Знову літечко прийшло, знову їдемо в село.

Гей, дідусю і бабусю, зустрічайте нас,

алло!

ЕГОЇСТ

Не торкни його за вухо, не візьми його за хвіст –

глянь на Рекса, Нявкотухо: він сьогодні е:го:їст.

ДЕСЯТЬ БУКВ

Я вже знаю десять букв.

Я сама їх написала і сама порахувала:

рівно:рівно десять букв. Чуєш, Рекс:патлате вухо, чуєш, кицько Нявкотухо, чуєш, дятле, – тук:тук:тук – написала десять букв!

Обіцяю: завтра зрання сяду знову за писання. То наука непроста: мушу я всі букви знати, щоб скоріше написати до бабусеньки листа.

ПООБІДДЯ

Галя п’є, задерши носа:

ковть:ковть.

Мама наша миє посуд:

бовть:бовть.

Тато з кумом завелися:

шах:мат.

Баба з дідом подалися

в сад, сад.

Котик спить на килимочку:

мур:мур.

Сіра мишка у куточку:

шур:шур.

ГРАД

Град, град...

Він усе січе підряд. Він ламає колоски, обриває пелюстки,

навіть хміль і виноград в землю кидає назад.

Ой ти, град!

Нащо родишся такий: крижаний,

упертий,

злий?!

І чого ідеш ти, град, як тобі ніхто не рад?!

ЗАЦУКЕРИЛИСЬ

Мама хусточку дістала і докірливо сказала:

–  Кожна з вас, мої дівчата, мусить бути акуратна.

А то смокчете цукерки і не глянете в люстерко. Ось на щоках і на носі!

Ось на шиї, на волоссі – зацукерилися зовсім.

ДОБРЕ ЖИТИ У СЕЛІ

Добре жити у селі, як засяють на столі

всі скарби, що із комори, із горища та обори попросилися на світ.

Як для тебе славний дід носить рибку на обід

і грибочки, і горішки, і медок у стільниках,

а бабуся – просто в ліжко повну чашку молока.

ДОПОМАГАЛИ

Бабцю, ми не чудували. Ми укріп, цибулю рвали. Як нарвали – пощипали і в колодязь повкидали.

Більш нічого не робили… Ну, ще трохи посолили.

Ми тобі допомагали – на вечерю засипали.

ПЕРУКАРОЧКИ

Настуся (піднесено)

От прийшла ти, мамо, пізно, а то бачила б, які з нас перукарочки були!

…Пов’язали фартушки, узяли твої пляшки

і до Рекса підійшли.

Рекс мовчить – авжеж не проти, ми – готові до роботи,

тож одразу й почали. Ну, а далі працювали: очищали, фарбували, поки вийшов манікюр.

Коли зирк: підходить кицька і так жалібно нявчить,

повні сліз її очиська, мало:мало не кричить:

«А мені чом не зробити?! Хочу гарною ходити!..» І сказала я: – Галинко,

попрацюймо ще годинку – он хвилюється клієнт!

Мама

(зітхає)

І згодився асистент… А клієнти у дворі зараз лижуть пазурі?!

ЗА СЕЛОМ

Як цікаво за селом! Скільки дива тут кругом! Онде – світла і барвиста – в небі райдуга повисла.

Ген – у тиші далини мерехтять ясні лани.

На просторих луках бродять довгі череди корів

і вже попаски підходять аж сюди, до чагарів.

Ось метелики літають по зеленому лужку – так, неначе кривуляють у кумедному танку.

Тихе кукання зозулі долинає звіддаля, довгі ноги, мов ходулі, чорногуз переставля.

Ну, а там що в оцю мить галасує і шумить,

в’ється хмарою над гіллям?.. То «вороняче весілля».

От цікаво за селом!

Скільки дива тут кругом!

ТИ ЗРОБИ, ТИ ПОКАЖИ

Я сьогодні клопочуся, як не раз ото бабуся.

І туди й сюди ходжу – прибираю скрізь…

А далі зупиняюсь коло Галі і серйозно їй кажу:

ви гриби чи людські діти?.. Доки сидьма вам сидіти?!

Одягайтеся(!) – підем ще Красульку попасем.

Бідна, вперше на припоні, до одної звикла моні.

А кусати?

А жувати?..

Як це легко – не кажи. Ти зроби, ти покажи… і то все, що треба знати для розумного теляти.

ДЗВІНОЧКИ

Ох, то знову хлопчаки!..

/Знаєм їх слідочки/. Обережно:

ми квітки, голубі дзвіночки! Не лети учвал сюди, чобітьми не гупай.

Краще – тихо підійди. Нахились.

Послухай.

РАК

Раз Рак до Рака прирачкував. Раз Рак Ракові розповідав:

– Не знаю, журитись мені чи радіти, бо страх які спритні пішли тепер діти. Он моє старше, оте буро:чорне,

таке вже хитре, таке моторне!.. Віриш, хотів якось перцю дати, день рачкував – не міг наздогнати.

ПОГРАТИСЬ

Дід мій бублика дістав, просить: «Їж, онуцю, хрумай». Тато кубики розклав,

каже: «Думай, синку, думай». Ну, а я почав сміятись,

бо хотілося погратись.

НА ПОРОЗІ

На порозі я стою – молочко свіженьке п’ю.

Вийшла киця: «Няв:няв:няв. Ти б мені хоч краплю дав!» Стали кури: «Ко:ко:ко,

нам навіщо молоко? Хочеш бути молодцем, то частуй уже хлібцем».

У КАЗКУ

Нумо швидше, коню, з нами вирушай

у чудесну казку,

в таємничий край. Де ховає мавок лісове шатро,

де жар:птиця губить вогняне перо.

Де гойдає хвиля човник золотий… Повези нас, коню, повези, гнідий!

СПОРИШ

Не виходь на сонце, гей, спориш!* Бо від спеки хутко там згориш.

Обминай усі стежки, дороги,

бо потрапиш там комусь під ноги. Відповів зелений наш герой:

– Я не той, мій хлопчику, не той, хто ховається у тінь, за ріг,

хто боїться сонця і доріг. Ти на це інакше подивись: ти у мене стійкості повчись.

* Лікарська рослина, може рости на стежках і грунтових дорогах.

СЕКРЕТ

Відкриваю вам секрет: я малюю п'ять ракет.

Це космічні кораблі мчать від нашої Землі до незвіданих планет. Ось попереду одна, бач, найбільша, головн Від усіх вона відмінна, має назву "Україна".

ДО ЛАДУ

Бабця скрикнула: – Ой леле! – діда в бік штовхає – он! – Подивись, як гарно стеле Настя льон!

Я кажу: – Та це дрібниця.

Ось я завтра як піду

на те поле, де пшениця… Там, що треба, до ладу все, бабусенько, зроблю: і зберу, і постелю.

Бабця каже: – Е, доволі. Вже її нема на полі.

Та й пшеницю не беруть – її косять або жнуть.

СВІТ

Каже баба, каже дід

про якийсь кумедний світ. Чую – божий, чую – білий.

Чую – людський, всенький, цілий. Світ тісний і світ широкий,

то ласкавий, то жорстокий… Що за диво? Де той світ – може, скажуть баба й дід?!

Усміхнулися обоє, далі дід повів бровою і таке сказав мені:

– Стань ще з ночі у вікні і дивись поперед себе –

світ наш сам прийде до тебе.

СИНИЧКА

З ночі сіється осіння мжичка**. У дуплі сховалася синичка.

В небо поглядає нетерпляче: ой коли воно вже переплаче?!

Ой коли те сонце заясніє і її, синичку, обігріє?!

** Дуже дрібний дощ.

ДОБРОДІЙ СМІХ

Чи ви знаєте, малята, чим багата ваша хата? Чим цікава для людей –  і господаря, й гостей?.. Невелика таємниця:

я той скарб.

Я, мов жар:птиця, шлю проміння навкруги, бороню вас од нудьги.

Я іду по долах:водах

у чоботях:скороходах, бачу все і бачу всіх.

Звуть мене Здоровий Сміх.

Не дивлюсь, чи град, чи вітер: лиш зачую біль і плач,

я вже тут – найперший лікар, найхоробріший силач.

Скрізь мене приймають радо, бо ділюсь добром одним:

сію мир, несу порядок і дорослим, і малим.

Я у полі й на заводі – кличе всяк, щоб допоміг. Через те мене в народі звуть іще Добродій Сміх.

КОСТИК

Завше біг позаду всіх боязкий наш Костик.

Через те не раз чув сміх

і словечко прикре – Хвостик.

Якось хлопець не стерпів і – собі на подив

обігнав товаришів одного за одним.

Озирнувся: все гаразд. І чого боявся?..

Завтра спробую ще раз – Костик усміхався.

Раз та раз і – вже, дивись, хлопця не впізнати.

Вже йому кричать: «Спинись! Перестань ганяти!»

Вже у будь:який кінець мчить він без вагання.

І такий наш бігунець в іграх, на змаганнях.

А той «Хвостик» був, як сон: бачили – забули.

Нині Костик – чемпіон. Ви, напевне, чули.

ДУРНИЦЯ

Не слухав Гриць:пустун того, що встиг учитель нам відкрити, тож мусив розповідь його переказати, повторити:

– Серед пустині, у пісках, тварини є верблюди.

А вище них, на двох горбах, живуть незвичні люди,

що відрізняються від нас, ну, просто дивовижні,

бо наїдаються за раз

на цілих два:три тижні.

Вони весь вік на кораблях кочують у пустині,

а прокладають скрізь їм шлях верблюди ці й понині.

Весь клас од сміху шаленів,

зітхав учитель: «Грицю, Грицю!..» А хлопець густо червонів:

«Напевне, я сказав дурницю»

НАТИН ГОЛОС

Ми всі «боліли» з різних місць,

«Давай, орли!» – гукали.

Та наші хлопці, як на злість, безбожно програвали.

Скінчилась гра – затих майдан. Мовчить, як серед ночі.

От:от заплаче капітан,

«орли» ховають очі.

Що ж, хай тепер самі кричать уже спортивній долі.

Щоб так продути: аж «нуль – п’ять!» і на своєму полі!..

Та врМ°з, як пісня, продзвенів тоненький голос Нати:

«Ах, то пусте! За п’ять голів ми можем сто віддати!

Ми тих районних задавак ще взуємо в калоші.

Лиш потренуємося, так?.. Авжеж, мої хороші».

КАЖЕ ГРИЦЬ…

–  Тату, він про все читає, мій новий товариш Гриць. Скільки він багато знає прецікавих таємниць!

Каже, в Африці є муха, як укусить – буде край…

–  Ти не тільки Гриця слухай, сам візьми і прочитай.

–  Каже Гриць, була столиця, називалася Сарай.

–  Та чого ти все до Гриця?.. Сам візьми і прочитай!

–  Каже Гриць, є птах болотний, називається бугай.

–  Наберися сам охоти і читай, читай, читай!

–  Каже Гриць…

– А досить Гриця!

Я не слухаю тебе.

Не сиди, як та копиця, бо ще дідько загребе!

ДОМОВИК

Клянусь, реп’ях мені в язик, то зовсім не дурниця.

Є, хлопці, справжній домовик у Коваленка Гриця.

Живе під виглядом кота – звичайного, рудого.

І неспроста той кіт хвоста підносить часто свого.

Як тільки скрута для Грицька – не йде на зуб задача, хвостисько миттю сторчака: увага! передача!

Тепер лиш, Грицю, зазирай у віченьки котові

і, як по телеку, приймай обчислення готові.

Так:так, це, пишуть, не байки: є люди:телепати,

яким щастить чужі думки на відстані читати…

Сьогодні знову стрів я там чаклунчика рудого,

в його зелені очі сам дивився дуже довго.

І думку вичитав чужу зненацька серед тиші:

«Я і тобі допоможу, якщо у тебе… миші».

Дід оглядає тонесеньку вишеньку. Супиться дід – невдоволений, лишенько! Чуєте, як собі розговорився (?):

– Добрий «товариш» у тебе з’явився!.. Бач, не минув, не пішов стороною…

О, як спинався, скакав під тобою! Любить тебе він, де правду дівати, хочеться куцому поласувати.

Тільки не дуже у нас він поживиться: буде соломки ще більше – подивиться.– Дід звеселів, усміхається, лишенько!

Гладить руками тонесеньку вишеньку… Ой ти, дідусю, дідусю хороший,

а вже й онуків погладь своїх трошки!

ЗАМЕТІЛЬ

Відкіль, скажи мені, відкіль взялася ти, шалена заметіль?..

На мене стільки накрутила, намела, сніговиком до хати повела!

«Відтіль я, хлопчику, відтіль –

із хмар взялась метелиця:крутіль.

Там замерзають крапельки води і падають сніжинками сюди.

У нас від рання тут великий рух.

То править Вітер – наш крутий пастух, усіх жене могутніми крильми

на бал її величності Зими».

СНІЖОК

– Скільки вже доріг, стежок ти замів, сховав, сніжок?! – я мерщій лопату взяв

і по:дружньому сказав: – Залишайся до весни,

лиш цю стежечку звільни!

НАША МОВА

Двовірш

1

Ми щодня і щохвилини слово нижемо до слова, мов чудесні намистини,– так виходить наша мова.

Ми, щодня – це всі довкола: тато, мама, дід, бабуся, телевізор, книга, школа...

Мови тої сам я вчуся.

Що без мови знали б люди? А що вміли б?

Страх як мало.

Уяви собі, що всюди на Землі її не стало.

Зникли пісня, вірш і казка – тільки виски, гуки, храпи... Чим тоді,– скажи, будь ласка,– відрізнявся б ти від мавпи?..

Ось яка в нас, друже, мова – чарівниця,

трудівниця.

Не зіпсуй же їй ні слова, не сміти в її світлицях.

2

Ми щодня і щохвилини перли сиплемо іскристо – вік на грудях України сяє чарами намисто.

Бачу в ньому хату, верби, ниви, сонце і тумани...

Недарма учитель твердить:

«Мова – скарб твій незрівнянний. Мова – друг твій незрадливий, мова – це тебе частина.

Тільки з нею ти щасливий, тільки з нею ти людина».

ПОВІК БЕРЕГТИМУ

Вона промовляє до мене кругом

у звичному будні і пишному святі… Живе Україна моя за вікном,

живе Україна в моїй рідній хаті.

У мене портрет Кобзаря на стіні.

Є прапор і герб, вишиванка святкова. У мене звучать українські пісні, звучить українська матусина мова.

Я іншої нині не знаю мети,

як бути собою і вчитись сумлінно, аби, коли виросту, міг присягти:

«Повік берегтиму тебе, Україно!»

УКРАЇНСЬКА АБЕТКА

Жила в неволі Україна,

в імлі принижень і страхів, здавалося, неповноцінна:

не має власних крил, шляхів.

Її точили «короїди»

усіх мастей на всі смаки. На неї ласились сусіди – і чужаки, і свояки.

Гуртом тягнули з неї сили. Як здобич, до останніх крих її кроїли і ділили

на торжищах своїх брудних…

Та вже звільнилась Україна.

Вже забриніла від жаги її душа:краса нетлінна, свідома власної ваги.

Її вже сили не покинуть на все життя, на всі віки.

Ярма їй більше не накинуть

ні чужаки, ні свояки.

ТО УКРАЇНА

Чуєш – озвалась дивна країна?.. То моя ненька, то Україна.

Змалку я вчу її мову, пісні, іноді бачу її уві сні,

повну скарбами Божого віна. Знов нетерпляче я глобус кручу, знов піднімаю завісу:парчу, золототкану, злоточервінну

і – зустрічаю там Україну.